Феноменологічна теорія К. Роджерса

Теорія Роджерса демонструє феноменологічний підхід до особистості. Даний підхід вважає реальним для індивіда те, що існує в його внутрішній системі координат, або суб'єктивний світ людини, тому суб'єктивне сприйняття і переживання є основою для дій людини. Психічна реальність феноменів, згідно феноменологічного підходу — є виключно функцією того, як вони сприймаються людьми. Почуття людини не є прямим відображенням реальності, дійсна реальність це та, за якою спостерігає і яку інтерпретує реагуючий організм, тобто кожна людина інтерпретує реальність відповідно до її суб'єктивного сприйняття і її внутрішній світ уповні є доступним лише для неї самої.

Ведучи мову щодо прогнозування поведінки людини, Роджерс наголошував, що людина діє відповідно до свого сприйняття подій, що відбуваються в даний момент.

Заперечуючи Скіннера про поведінку як реакцію організму на стимул, він вважав, що це швидше інтерпретація ситуації, яка впливає на поведінку людини. Виходячи з цього, Роджерс наголошує, що ніхто не має права вважати, що його почуття реальності є більш правильним, ніж у когось іншого, він немає права протиставляти свою реальність реальності інших. На питання, що заставляє людину чинити вороже, Роджерс відповідає — вона розглядає середовище як небезпечне місце, вважає, що її не люблять і не можуть полюбити, на відміну від Фрейда, котрий би сказав, що не результат негативного досвіду, що зберігся ще з дитинства.

Вважав, що особистість слід вивчати не в контексті минуле-теперішнє, а навпаки — теперішнє — майбутнє.

Стверджував, що людину можна зрозуміти лише коли звертатися до людини цілісної, тобто як інтегрований організм.

Я-концепція.

З попереднього можемо зробити висновок, що Я-концепція-є визначальною в підході Роджерса, тому деякі науковці називають теорію Роджерса як "ТЕОРІЮ-Я"

Він будує свою теорію в термінах самості, тому, що саме його клієнти допомогли йому прийти до такого розуміння. З їх допомогою він усвідомив, що самість є значущим елементом у досвіді людини і що метою пацієнта було досягти своєї "реальної сутності". Самість або "Я-концепція" терміни взаємозамінються у Роджерса. Він дає таке визначення самості:

Організований, послідовний концептуальний гештальт, що формується з сприйняттів "Я", або "мене" і сприйняттів взаємовідносин "Я" або "мене" з іншими людьми або аспектами життя, а також цінності, пов'язані з цими сприйняттями. Це гештальт, котрий доступний для усвідомлення, хоча не обов’язково усвідомлюваний. Таким чином "Я" — це диференційована частина феноменального поля, або поля сприйняття людини. Це концепція про те, якою людина себе уявляє у співвідношенні з різними ролями, які вона грає в житті. Тому "Я" концепція може включати деякий набір образів "Я" - батька, чоловіка, студента, спортсмена тощо.

Іншими словами це набір сприйняттів, що відображають численні специфічні ролі, які грає людина в різних життєвих контекстах.

"Я" - це те, якими ми хотіли б бути, тому одним з компонентів "Я" є "Я-ідеальне", тобто "Я", яке людина найбільше цінує, і до якого прагне.

Роджерс не розробляв стадій розвитку "Я, на відміну від Фрейда, Адлера, Еріксона. Він лише акцентував, що оцінка індивіда іншими людьми, особливо в немовлячому і ранньому дитинстві, сприяє розвитку негативного або позитивного образу себе.

Немовля не усвідомлює себе як окрему істоту, існує лише цілісне, всеохоплююче недиференційоване феноменальне поле. Однак в результаті загальної тенденції до диференціації, яка є частиною процесу актуалізації, дитина поступово починає виділяти себе від інших.

Саме цей процес диференціації феноменального поля в таке, яке починає визнаватися і відчуватися як окремий об'єкт і пояснює виникнення "Я-концепції" в теорії Роджерса.

Надалі структура Я формується через взаємодію з оточенням, особливо зі значущими особами (батьки тощо).

Чим більше дитина стає соціально сприйнятливою, і розвиваються її когнітивні і перцептивні здібності, її "Я-концепція" все більше розвивається і диференціюється, тобто вона є продуктом процесу соціалізації.

Умови для розвитку "Я-концепції":

Потреба в позитивній увазі - це універсальна потреба, розвивається як усвідомлення людиною свого "Я". Вперше вона і,проявляється як потреба немовляти в любові і турботі, пізніше вона виражається в виникненні почуття задоволення у людини, коли її одобрюють, підтримують інші. Коли людина відчуває, що нею не задоволені, виникає фрустрація — одна з форм психологічного стресу, психічний стан людини, що виникає внаслідок відсутності задоволення потреби або переживання Невдачі. Роджерс вважає, що дитина пожертвує усім, навіть організмічним оціночним процесом (пошук позитивних переживань, які позитивно впливають на її розвиток) заради задоволення потреби в позитивній увазі (наприклад, коли дитині батьки говорять поводитися гарно, бо інакше вони не любитимуть її, вона послухає батьків, навіть якщо не поділятиме їх поглядів і позбавить себе можливості дізнатися, що вона відчула б, коли б сказала погане слово, або поклала жабу в ліжко сестричці чи вкрала іграшку у товариша).

Роджерс вважає такий стан як стан невідповідності між "Я" і досвідом, що є найсерйознішою перепоною на шляху досягнення психологічної зрілості.

Потреба в позитивній увазі до себе - необхідність позитивно розцінювати себе, з'являється під час порівняння своїх переживань з задоволенням або незадоволенням потреби в позитивній увазі. Розвиток позитивної уваги до себе гарантує, що людина буде прагнути діяти так, щоб і інші і вона сама позитивно відгукувались про її вчинки. Виділив два види позитивної уваги:

1). Безумовна позитивна увага - це коли людину приймають і поважають такою, якою вона є, без намагання виправити її, змінити. У випадку негативної поведінки дитині слід казати, І якщо ти так робитимеш, ми не перестанемо тебе любити, проте нас засмутить твоя поведінка.