при аналізі питання про те, чому організм взагалі входить в стан активності, аналізуються прояви потреб та інстинктів як джерел активності;

якщо вивчається питання, на що спрямована активність організму, заради чого зроблено вибір саме цих актів поведінки, а не інших, досліджуються насамперед проявів мотивів як причин, які визначають вибір спрямованості поведінки;

при вирішенні питання про те, як, яким чином здійснюється регуляція динаміки поведінки, досліджуються прояви емоцій, суб'єктивних переживань (прагнень, бажань) та установок у поведінці суб'єкта.

Спрямованість особистості в психології розглядається як утворення, що визначає основний напрям її діяльності, поведінку в конкретних життєвих ситуаціях. Самовизначення особистості - свідомий акт вияву та утвердження власної позиції в проблемних ситуаціях. Особливими формами самовизначення особистості є самовизначення особистості в групі та професійне самовизначення. Професійна спрямованість - складне психологічне явище, яке характеризує психологічну готовність особистості до вибору напрямку його майбутньої професійної діяльності. Професійне самовизначення - це вибір із арсеналу професій такої, що найбільше відповідає індивідуальним рисам людини. Професійне самовизначення особистості є важливим, адже вчасне і вірне самовизначення сприятиме професійному його розвитку. Розглядаючи професійний розвиток як безперервний процес самопроектування особистості, в ньому можна виділити три головні стадії, які якісно відрізняються одна від одної рівнем розвитку самосвідомості:

1. На стадії самовизначення співвіднесення знань про себе відбувається в рамках порівняння „Я" та „іншого".

2. На стадії самовираження співвіднесення знань про себе відбувається в рамках „Я і Я".

3. На стадії самореалізації співвіднесення знань про себе відбувається в рамках „Я і вище Я".

Для успішного навчання у вищому навчальному закладі одного лише сформованого в школі уміння вчитися (та й то нерідко лише під безпосереднім керівництвом вчителя) вже недостатньо. Важливо, щоб студент не просто вмів вчитися самостійно, а спрямовував свою творчу пізнавальну активність на життєве самовизначення й професійне самоствердження. Пізнавальна мотивація, інтерес до професії та її опанування — один із найважливіших факторів успішного навчання студентів. Результати, отримані в деяких дослідженнях практичної психології, дозволяють стверджувати, що висока позитивна мотивація може відігравати роль компенсаторного фактору за умови недостатньо високого рівня розвитку спеціальних здібностей чи прогалин у необхідних знаннях, уміннях і навичках студента. У зворотньому ж напрямку такої компенсаторної залежності не спостерігається. Це означає, що ніякий високий рівень інтелектуальних здібностей студента на може компенсувати низьку його навчальну мотивацію та безпосередньо сприяти успішній навчально-професійній діяльності. Усвідомлення визначального значення мотивації для навчальної діяльності призвело до формулювання принципу мотиваційного забезпечення навчального процесу (О. С. Гребенюк). Багато науковців висловлюють думку про необхідність цілеспрямованого формування в студентів мотивації навчально-професійної діяльності. Разом з тим підкреслюється, що управляти процесом розвитку мотивів навчальної діяльності важче, ніж формувати навчальні дії та операції (А. К. Маркова). На основі проведених експериментальних досліджень зі студентами виникає можливість визначити деякі умови, від яких залежить формування позитивної мотивації учіння:

1. Усвідомлення ближніх (безпосередніх) і кінцевих (перспективних) цілей професійного навчання.

2. Усвідомлення теоретичної і практичної значущості знань, що засвоюються.

3. Емоційна форма викладу наукової інформації.

4. Нарощування змісту й новизни навчального матеріалу.

5. Професійна спрямованість навчальної діяльності студентів.

6. Вибір адекватних навчальних завдань, які породжують інформаційно-пізнавальні суперечності в самій структурі навчальної діяльності студентів.

7. Підтримання допитливості й „пізнавального" психологічного клімату в студентській академічній групі.

Оскільки „Я-концепція" стосується як сфери особистості, так і мотиваційної сфери індивіда, її внесок у варіацію успішності досить суттєвий. Результати численних досліджень засвідчують, що між успішністю й уявленнями індивіда про свої навчальні здібності існує тісний взаємозв'язок, який зберігається навіть у тому випадку, коли робиться поправка на показник інтелекту. Неважко навести приклади, які підтверджують, що уявлення студентів про свої здібності суттєво впливає на успіхи їх у навчанні й нерідко призводить до того, що рівень успішності студента виявляється значно нижчим, ніж можна було передбачити, орієнтуючись лише на його потенційні здібності. Часто студент, ще не приступивши до виконання завдання, заявляє, що не зможе з ним справитися. Багато усних відповідей, які по суті є правильними, супроводжуються репліками, які засвідчують глибоку внутрішню невпевненість: „Я загалом не знаю, але здається...", „Я вивчив, але краще я прийду до Вас на консультацію...", „Дозвольте відповісти з другого питання білета" і т.п. Водночас уявлення вчорашнього старшокласника про свої навчальні здібності суттєво коригуються впродовж навчання його у вищому навчальному закладі, особливо в адаптаційний період. Фактори, які визначають соціально-психологічний портрет студента і впливають на успішність навчання, можна поділити на дві категорії: ті, з якими студент прийшов у вуз - їх лиш можна взяти до уваги, і ті, які з'являються в процесі навчання - ними можна управляти. До першої категорії в тому числі відносяться: рівень підготовки, система цінностей, ставлення до навчання, інформованість про вузівські реалії, уявлення про професійне майбутнє. До факторів другої групи можна віднести: організацію навчального процесу, рівень викладання, тип взаємовідносин викладача і студента і т. п. У вищий навчальний заклад приходять зовсім різні люди з різними установками і різними „стартовими умовами". Серед мотивів навчання у вузі виділяють такі:*

щоб стати професіоналом (45