Якщо звернутися до одного з визначень професії, запропонованих ще в 1920-і pp. C.M. Богословським, то виходить, що «професія — є діяльність, і діяльність така, за допомогою якої дана особистість бере участь в житті суспільства і яка служить йому головним джерелом матеріальних коштів для існування.Але чи завжди те, що вибирає особистість усвідомлюється ним самим за професію? Нерідко це може бути вибір професії або спеціалізації, кваліфікації (як рівня професійної майстерності), посади або просто конкретного трудового призначення. Наприклад, людина вибирає начебто професію, але насправді вона обирає діяльність, яка дозволить їй швидше посісти певну керівну посаду (і неважливо, що це за професія: особистість хоче мати «видну посаду»).

Самі вибори можуть бути «зовнішніми» і «внутрішніми». Наприклад, людина заявляє всім, що хоче бути психологом, але в глибині душі вона — продавець (або бізнесмен), чи навпаки. У результаті ми формально маємо фахівця-психолога, який тільки і робить, що підраховує «виручку» від своєї психологічної роботи. Зовнішні і внутрішні вибори в людині часто поєднуються. Наприклад, в будь-якій психолого-педагогічній організації є психологи-продавці, психологи-наглядачі, психологи-журналісти, психологи-артисти, психологи-фотомоделі і навіть психологи-психологи. І від кожного різновиду таких фахівців є своя користь. Тобто людина, вибираючи одну конкретну професію, якби продовжує самовизначатися в рамках цієї професії, відшукуючи в ній для себе все нові і нові сенси.

Часто вибирається не стільки професія, скільки образ і стиль життя. Наприклад, часто модна професія (зараз це юрист і економіст, а раніше — фізик, учений) дозволяє займатися престижною на даний момент справою, добре заробляти і, головне, жити так, як живуть «найкращі люди». Е. А. Климов вважає, що професійне самовизначення повинне розглядатися не «в егоїстичному сенсі, а в залученні до суспільства, до цивілізації, до культури».

Таким чином, часто людина вибирає не тільки дану професію, але щось важливіше — те, що дана професія дає їй для повнішого відчуття свого життя.

Розглядаючи проблеми побудови людської долі, Е.Берн виділив життєві сценарії і життєві стратегії. Життєві сценарії — це «програми розвитку, вироблені в ранньому дитинстві під впливом батьків, що визначають поведінку індивіда у важливих аспектах його життя, життєві сценарії охоплюють все життя людини в подробицях. Життєві стратегії — це загальні уявлення про людське життя.

Е.Берн відзначав, що «сценарії можливі тому, що більшість людей не розуміють, що роблять», при цьому «розуміти», по Е.Берну, — означає «вийти з-під влади сценаріїв». Можна додати до цього, що «розуміти» — означає навчитися будувати перспективи свого професійного і особистісного розвитку самому, не бути іграшкою в руках долі.

Спосіб життя — це комплексний розгляд життєдіяльності (праця, побут, суспільне житія), часто пов'язаний з розглядом якості життя окремої людини, соціальної групи, суспільства в цілому. Стиль життя - це тип поведінки людей, де акцент робиться на суб'єктивній і динамічній стороні життя окремої людини.

Для подальшого розгляду просторів самовизначення можна відзначити конкретніші варіанти виборів, де як би конкретизуються ті або інші соціальні і професійні стереотипи, життєві сценарії і т.п. На основі цього можна виділити наступні типології професійного і особистісного самовизначення.

Одну з типологій самовизначення запропонував вітчизняний психолог М.Р. Гінзбург. Він виділив життєве поле особистості, в рамках якого і розгортається професійне і життєве самовизначення. При цьому саме життєве поле визначається їм як «сукупність індивідуальних цінностей, сенсів і простору реальної дії — актуального і потенційного, -— що охоплює минуле, сьогодення і майбутнє».

Для професійного самовизначення характерні:

1) велика формалізація (професіоналізм відбивається в дипломах і сертифікатах, в трудовій книжці, в результатах праці і т.п.);

2) наявність сприятливих умов (соціальний запит, відповідні організації, устаткування і т.п.).

Поняття «самовизначення» припускає самостійність людини, тому важливо розібратися, яка природа такої самостійності, природа внутрішньої активності особи, що самовизначається.

Розділ II.

Експериментальне вивчення особливостей уявлень майбутніх практичних психологів про професійний життєвий шлях.

Оскільки в психології важливо показати, як у свідомості конкретного суб'єкта відображається його уявлення про себе як представника еліти чи маси, то в найзагальнішому плані психологічне визначення елітарності можна представити наступним чином (за Н.С.Пряжниковим).

Елітарність - це орієнтація суб'єкта в умовно виділеному індивідуальному просторі цінностей та змістів, які співвідносяться з уявленнями про «краще, недосяжне, загадкове, відоме» тобто орієнтація в можливих ідеалах самовизначення (когнітивна складова), дане переживання своєї невідповідності виділеним ідеалам і змістом розвитку, або ж почуття гордості за наближення до цих ідеалів (афективна, ціннісно - мотиваційна складова), а також вибір елітарного ідеалу (прагнення до конкретної цінності, сам процес пошуку змісту своєї праці і свого життя, яке є орієнтоване на певний ідеал, тобто дієва, поведінкова складова).

Традиційно профорієнтація направляє людину найчастіше на професії. При цьому, звісно, враховуються і здібності людини, і її схильності, і потреби суспільства.

Якщо звернутися до одного з найбільш цікавих (на думку Е.А.Климова) визначення професії яке було запропоноване ще в 20-ті роки ХХ століття С.М.Богословським - « професія є діяльністю, і діяльністю такою, за допомогою якої дана людина бере учать у житті суспільства і яка слугує йому головним джерелом матеріальних засобів до існування», але при цьому вона повинна «...визнаватися за професію особистісною самосвідомістю даної людини».

Реально це може бути вибір спеціальності або спеціалізації, кваліфікації (як рівня професійної майстерності), посади або просто конкретного виробничого посту.

Самі