Найважливішими процесами перехідного віку К.Левін вважає розширення життєвого досвіду особистості, кола його спілкування, груп приналежності, на яку він орієнтований, так як поведінка підлітка визначається насамперед його маргінальністю, невизначеністю його положення. Левін виходив з того, що людська поведінка виступає функцією особистості, з одного боку, а з іншого – навколишнє середовище. Властивості особистості і середовища взаємозалежні.

Критичним фактором виступає також повна зневага до виховання дітей. Відсутність контролю з боку батьків найчастіше призводила до розвитку злочинних нахилів у них.

Нерідко і самі батьки бувають притягнуті до судової відповідальності. Наприклад, в одному дослідженні було виявлено, що в 39% хлопчиків, що стали малолітніми злочинцями, батьки також були злочинцями і лише в 16% батьків не притягувалися до судової відповідальності.

Перед підлітком завжди стоїть проблема соціального й особистісного самовизначення. Домагаючись розширення своїх прав, старшокласники нерідко висувають завищені вимоги, у тому числі і матеріальні, а ріст самостійності обмежує функції батьківської влади.

Проведені дослідження показали, що матеріальні труднощі є однією з найважливіших причин здійснення злочинів, а особливо за умови нерівномірного розподілу матеріальних ресурсів. Це виникає через підвищену мобільність суспільства, яке в свою чергу змушує змінювати сімейний статут, формувати нові традиції і т.д.

У середовищі неповнолітніх в останній час поширюються нові злочини, які раніше були притаманні лише дорослим. До них відносяться: торгівля наркотиками, розбійні напади на підприємців, комп’ютерні злочини, рекет в своєму середовищі та ін. Злочинність здебільшого стає груповою і джерела її часто лежать саме в бездоглянутості вуличних компаній, лідерами якої стають „важкі” підлітки чи дорослі правопорушники.

Необхідно також зазначити деформацію правосвідомості у правопорушників. Серед них допускаються порушення кримінально-правової чи іншої правової заборони. Негативне відношення до нормативно-правових заборон і загально прийнятих суспільних норм життя та моралі.

Слід звернути увагу на внутрішні протиріччя підлітка, які характеризують даний віковий період.

Деформації які відбуваються в ціннісно-мотиваційної сфері: з одного боку, відсутність інтересу до навчання чи продуктивності праці, з іншого - демонструє гіперпотяг до відпочинку, проведенню дозвілля, володінню модним одягом і т.п. Метою злочинної поведінки стає задоволення гіпертрофованих потреб і інтересів, а також проведення дозвілля правопорушниками з вживанням алкогольних напоїв, наркотиків, вступом у сексуальні зв’язки і т.п.

У багатьох правопорушників значно деформована емоційна сфера, спостерігається емоційна „тупість”, нечутливість до страждань інших, агресивність. Одночасно проявляється емоційна неврівноваженість, афективність, схильність до неадекватних реакцій в різних ситуаціях. Часто спостерігаються негативні зміни волі і вольових якостей.

Аналіз мотиваційної сфери правопорушників дозволяє знайти різні форми регуляції поведінки. Однобічність, незрілість їхньої мотиваційної сфери часто полягає у вузькій тимчасовій орієнтації мотивації, в прагненні „жити сьогоднішнім днем”, „плисти за течією”, користуватися тим, що „потрапляє в руки” і т.д. Подібна орієнтація демобілізує особистість, не створює установок на подолання життєвих труднощів, довгострокових життєвих планів, а веде до ситуативності, імпульсивності в діях і вчинках.

Особливістю пізнавальної сфери правопорушника виступає, насамперед, ригідність, малорухомості сприйняття, його негнучкість, „збідніння” особистісного змісту У правопорушників своєрідне сприйняття працівників правоохоронних органів. Вони їх відносять до категорії „Вони”, тобто до осіб, спеціально поставлених, щоб карати, судити, пригноблювати і т.д.

Цілком очевидно, що психологічний механізм регуляції соціальної поведінки спрямований, насамперед, на максимальну адаптацію підлітка в даній конкретній ситуації й у даний конкретний момент. Тому, джерела саморуйнування поведінки нерідко полягають у спробах пристосування за допомогою девіантних форм до актуальних і соціальних ситуацій шляхом відмовлення від норм, загальнолюдських культурних цінностей.

Дійсно будь-яка злочинна поведінка є такою тільки у визначеній системі координат. Описані соціальні і психологічні ефекти свідчать про перспективу (погрозу) “втратити покоління”, вимагають невідкладних запобіжних заходів: законодавчих, виховних, психокорекційних.

Будь-яка форма поведінки має певне значення для самої людини. Її дії (і злочинні в тому числі) можна розглядати, як спосіб вирішення задач чи спосіб самовираження. Так насильницьким злочинцям притаманні такі якості, як зневага інтересами особистості, неповага до честі, достоїнства і здоров’я іншої людини. Корисливі злочинці виявляють облудність, лицемірство, користь і корисливість, прагнення ухилитися від продуктивної праці. Хулігани виявляють риси моральної розбещеності, зневаги правилами поведінки в суспільстві і нестриманості. Серед характерологічних якостей правопорушників часто називають недисциплінованість, неорганізованість, недовірливість, замкнутість, лінь і ін.

У залежності від переваги тих чи інших особистісних якостей, ступеню вираженості асоціальних установок, рівня кримінального досвіду і кваліфікації може бути проведена психологічна класифікація правопорушників (злочинців).

В.Бєхтерєв підкреслював, що в одних випадках, в основі злочину лежать особливості емоційної сфери: надзвичайна дратівливість, імпульсивність. Таких осіб він називав „злочинці за пристрастю”. В інших випадках причиною злочинності є недорозвиненість моральної сфери: прагнення задовольнити свої потреби без особливої праці. Такі злочинці звичайно роблять протиправні дії з обміркованим наміром і умислом. В.Бєхтерєв називає їх „злочинцями, позбавленими „морального почуття” чи „уродженими злочинцями”. Третя категорія - це „недоумкуваті злочинці”, що внаслідок недоліків в інтелектуальній сфері не можуть оцінити значення прав власності і різниці між добром і злом. Четверта категорія - „злочинці з ослабленою волею”, що відрізняються лінню і нездатністю до систематичної праці.

Існує інша класифікація злочинців, наведена професором С.Познишовим. Він поділяв злочинців на ендогенних (ті, що скоїли злочини в силу внутрішніх, особистісних факторів, що свідомо стали на злочинний шлях) і екзогенних ( що стали на злочинний шлях під впливом зовнішніх обставин, життєвої ситуації).

Таким чином, антисоціальна поведінка неповнолітніх зумовлена впливом багатьох факторів, серед яких провідними є наступні: несприятливі соціальні умови, а особливо сімейні; Індивідуальні особливості особистості підлітка; безпосередній вплив ровесників чи дорослих людей, референтних груп; соціальна не контрольованість.

Важливою умовою