випадків є негативні сімейні умови. Скандали батьків, фізичні покарання

підлітків як правило призводять до порушення гальмівних процесів, до

виховання запальності (гарячковості), підвищеного збудження,

нестриманості. „Тепличні” умови, які створюють для дітей в деяких

сім'ях, звільнення їх від будь-якої активної діяльності призводить до

інфантильності і нездатності подолати життєві труднощі в критичній

ситуації, які іноді бувають досить банальними: не пройшов у вуз за

конкурсом...

Конфліктні ситуації дуже часто є наслідком неправильної самооцінки

підлітка. Перешкодою для нормального розвитку особистості із завищеною

самооцінкою є їх знижена критичність до себе. Як вважають деякі

дослідники, діти із заниженою самооцінкою не можуть нормально

розвиватись через підвищену самокритичність.

Для неповнолітніх правопорушників характерним є скоєння групових

злочинів тому, що багато злочинів технічно є неможливими для одинокого

підлітка; крім того деякі підлітки беручи участь в діях групи стають

сміливішими і навіть нахабнішають, оскільки це здобрюється груповим

авторитетом.

В.Л. Васільєв вважає, що кримінальну спрямованість груп характеризують такі кількісні та якісні характеристики: участь у групі раніше

засуджених елементів, які не працюють і не навчаються, зловживають

алкоголем чи наркотиками, займаються азартними іграми, а також наявність

в групі лідера, авторитарний стиль управління групою, здебільшого

кримінальна спрямованість групи, формування субкультури групи (жаргон,

спеціальні клятви, особливий ритуал поведінки тощо). Пізніше при

систематичній злочинній діяльності в групі відбувається розподіл ролей і

функцій при здійсненні злочинів.

Як злочин, так і злочинця слід розглядати в діалектичній єдності.

Злочинна поведінка як і будь-яка поведінка людини має дві групи ознак.

Суб’єктивні - мотиви, цілі, наміри людини та об’єктивні - фізичні рухи і

дії. Злочин, перш ніж втілиться в небезпечних для суспільства діяннях,

проходить стадію внутрішнього, психологічного визрівання. Людина

спочатку вирішує, а вже потім скоює злочин. Рішучість особи скоїти

злочин називається наміром. Скоїти злочин навмисно - означає усвідомити

характер свого вчинку, передбачити його суспільно небезпечні наслідки і

усвідомлено допускати їх. Характер наміру таким чином, в значній мірі,

вказує на те як злочинець ставився до скоєної дії.

При аналізі злочинної поведінки неповнолітніх виділено чотири типи

порушників для яких суспільно небезпечне діяння є:

а) випадковим, таким, що протирічить загальній спрямованості

особистості;

б) можливим, з врахуванням загальної нестійкості особистісної

спрямованості, але ситуативним з точки зору причини і ситуації;

в) результатом загального негативного орієнтування особистості, що

зумовлює вибір середовища, проведення часу і безпосереднього варіанту

дій при наявності підбурювання (намовляння), прикладу злочинної

поведінки, тощо;

г) результатом злочинної установки особистості, яка включає активний

пошук, організацію причини і ситуації для злочинних діянь, відповідної

відносно стійкої системи антисоціальних оцінок і ставлень.

В результаті взаємодії несприятливих зовнішніх умов з певними

прогалинами або перекрученнями в психіці підлітка виникає

важковиховуваність. Несприятливими умовами можуть бути аморальна

поведінка батьків, криза в сімейних стосунках, помилки в шкільному та

сімейному вихованні. Проте, ні в якому разі не можна вважати, що у

поганих батьків - погані діти, що типові несприятливі умови породжують

типові недоліки будь-якого підлітка. Часто у батьків-алкоголіків їх

дорослі діти не вживають спиртного, у батьків-грубіянів виростають дуже

тактовні діти тощо. Підліток, як правило, не просто сприймає та засвоює

несприятливі зовнішні впливи. Він може їх і не сприйняти, відкинути, а

може з ними боротись в залежності від того, який механізм психологічного

захисту спрацює. І тоді в боротьбі з несприятливими умовами формуються

позитивні якості особистості.

Література:

1. Выготский Л.С. Проблемы возрастной периодизации детского развития//Вопросы психологии.-1972-№2.

2. Зелинский А.Ф. Криминальная психология. – К.: Юринком Интер, 1999.

3. Социальные отклонения / Под ред. В.Н.Кудрявцева. – М.,1984.

4. Криминология: Учебник/ Под ред. акад. В.Н. Кудрявцева, проф. В.Е.Эминова .- М.:Юрист., 1995.

5. Бедь В.В. Юридична психологія: Навчальний посібник. – К.:”Каравела”; Львів : „Новий світ – 2000”, „Магнолія плюс”2003.

6. Оржеховська В.М. Профілактика правопорушень серед неповнолітніх/ Навчально-методичний посібник.- К.,1996.