“Дитяча агресивність, корекційна робота з агресивними дітьми”

ПЛАН

Вступ

В.С.Сухомлинський про ставлення до агресивної дитини.

Структура занять з агресивними дітьми.

Психогімнастика.

Мета. Ознайомити вихователів груп спеціального призначення з вивченням феномена агресії дітей, агресивними проявами і тенденціями поведінки, питанням профілактики агресивності, формами роботи з агресивними дітьми-дошкільнятами.

Однією з проблем сьогодення є підвищена агресивність дітей. Кожен день вчителі та вихователі занепокоєні питанням, як поступити з дітьми, поведінка яких вийшла за межі загальноприйнятих норм. В українському педагогічному словнику поняття «агресивність дітей» розглядається як емоційний стан і риса характеру дитини. Вона характеризується імпульсивною активністю поведінки, афективними переживаннями гніву, злості, намаганням заподіяти іншому травму (фізично чи морально). Агресивність дітей є наслідком поганого ставлення до них .
Психологічний тлумачний словник дає таке трактування поняття: «агресивність» - це стійка риса особистості, що проявляється в готовності до агресивної поведінки. Рівні її визначаються як научінням у процесі соціалізації, так і орієнтацією на культурно-соціальні норми, найважливіші з яких - норми соціальної відповідальності та норми відплати за акт агресії. Важлива роль належить і таким ситуативним змінним: тлумаченню намірів оточуючих, можливості одержання зворотного зв’язку, провокуючому впливу зброї. Агресивність – одна з природжених установок, що корениться в садистичній фазі лібідо. Вона виражається в прагненні до наступальних або насильницьких дій, спрямованих на нанесення ушкоджень або на знищення об’єкту наступу.
Отже, аналізуючи ці два тлумачення з психологічної та педагогічної точки зору, можна сказати, що «агресивність» - це стійка риса характеру дитини, яка корениться в садистичному настрою до оточуючих і виражається переживаннями гніву, злості та намаганням заподіяти іншому шкоду.
Агресивні вчинки та дії можуть бути різними за ступенем важкості – від легких, випадкових до тяжких та навмисних. Зауважимо, що агресивністю в тій чи іншій мірі страждають усі люди. Доведено, що агресивність, яка розвивається спочатку як легка словесна образа, переростає в подальшому у тяжкі фізичні кривдження.
Щодо причин агресивності, дослідники відмічають, що в наш час найбільшою бідою для дітей та взагалі людей є засоби масової інформації. Все що сприймають діти по телебаченню, вони прагнуть відобразити.
Великий вплив на розвиток поведінки дитини має родина, те середовище, в якому вона перебуває постійно. Агресивний настрій в сім’ї – це один з найважливіших чинників агресивної поведінки дитини.
Агресивна поведінка трапляється в багатьох дітей дошкільного віку як відображення безпосередності та імпульсивності. Проте до п’яти-шестирічного віку агресивність у поведінці дітей не є порушенням. Але вже у старшому дошкільному віці, за наявності певних факторів, вона може закріплюватися і переходити зі специфічної форми поведінки в її порушення .

дитини потребує ювелірної роботи. Дитина, як губка, поглинає все навколо, а потім викидає накопичене. Вони вчаться вьому в нас, в дорослих. Найменша наша помилка травмує дитячу психіку.
Дитина розвивається, в її організмі відбуваються процеси, які впливають на поведінку, особливо у підлітковому періоді. З дитячою ж агресією треба боротися на початковій стадії, адже потім буде важче.
Для того, щоб заспокоїти агресивну дитину треба бути уважним до неї і з?ясувати, що її непокоїть. Малюка іноді достатньо нагодувати, напоїти чи вкласти спати, і він знову буде задоволеним і спокійним. Іноді приступи гніва проявляються, якщо забрати в дитини цікавий предмет, хоча це було зроблено для того, щоб йому не загрожувала небезпека. Малюка можна відволікти якимось іншим заняттям, погратися з ним чи сконцентрувати його увагу на іншому цікавому предметі.
Після 5 років гра не допомагає в більшості випадків. Тут допомагають лише розмови з дитиною, і тільки наодинці, щоб вона не почувалася приниженою. Спілкування з дитиною, засноване на довірі – це те, чого варто домогатися.
Не зачіпаючи особистості дитини треба вказати на її помилки і, якщо знадобиться, переконати її вибачитися перед тим, кого вона образила. Можна пояснити їй, що емоціями і злістю можна і треба керувати. Звісно, хтось скаже: «Теоретично все можливо, а в житті все інакше». Так , але якщо дитина довіряє батькам, і вони часто розмовляють з нею про її життя, то можна отримати непогані результати. Слід запропонувати їй кілька методів для зняття напруги. Наприклад, під час напливу злості вдихнути поглибше та відволікти свій гнів чимось іншим, чи уявити супротивника у кумедній ситуації. Можна записати малюка до спортивної секції – нехай там витрачає свою енергію і виховує свою силу волі. Чи в художній кружок (малювання, танці, ліплення, гончарне мистецтво). Долучення дитини до краси робить її більш чутливою та розуміючою.
Важче за все боротися з підлітковою агресією. Особливо, якщо ця агресія пов’язана із сімейною обстановкою. Якщо в родині недостатньо любові та взаєморозуміння, дитина свою незадоволеність виносить на вулицю. А іноді причиною агресивної поведінки є надлишкова суворість до неї. Дитина може стати жорстокішою по відношенню до батьків з причини того, що від неї потребують більшого, ніж вона може. І якщо приступ гніву не проявиться вдома, то вона виплесне свою агресію на однолітків.
Занадто м?яке виховання, розпещеність та все дозволеність також породжують в дитині агресію. Вона звикла до того, що її бажання виконуються, і потрапиши в іншу обстановку, звісно, відчуває дискомфорт та може озлитися. Висновок один: неможна занадто сильно опікуватись дитиною і балувати її.
Неможна не сказати й про телебачення, яке