Відомий англійський психолог Дж. Боулбі описав етапи емо-ційних змін, що відбуваються з дитиною, коли її розлучили із ма-тір'ю. Спочатку малюк протестує, плаче, вередує, вимагаючи припинення розлуки. На другій стадії дитина зовні спокійна, припиняє висловлення протесту, при зустрічі із матір'ю відверта-ється від неї. На третій стадії дитина стає апатичною, її нічого не радує і не засмучує. При зустрічі із матір'ю вона залишається байдужою. Якщо до двох років малюк не знайде близької дорос-лої людини, то вже ніколи не зможе ні з ким налагодити емоцій-ного контакту.

Водночас, тісний контакт дитини з дорослими накладає значну відповідальність на останніх. Дитина надзвичайно чутливо реагує на психічний стан близької дорослої людини та заражається ним. Якщо дорослий невпевнений у собі, пасує перед труднощами, не довіряє оточуючим, то в дитини спостерігаються аналогічні стани, на основі яких розвиваються страхи (фобії). Наприклад, австрійсь-кий лікар-психотерапевт Гізела Еберлейн описує такий випадок. Ева Марія, 5. розлучається з матір'ю. Дівчинка— довгоочікувана дитина у сім'ї, яка після її народження розпалася. Мати присвятила всю себе вихованню дів-чинки. Дитина для неї все— предмет любові, підтримка, втіха. Ева-Марія не залишається сама у дитячому садку, не спить одна, без мами. На прийомі у лікаря дівчинка сидить на колінах у матері, міцно притиснувшись до неї. Страхи дівчинки вдалося подолати шляхом багаторазових бесід пізнавальної тематики, коли психоте-рапевт намагалася розкрити красу й велич оточуючого світу, сфо-рмувати у дівчинки інтерес до нього.

Страхи виникають у дітей з 2-х років та досягають максимуму у шестиліток. Найчастіше діти бояться самотності, нападу, тва-рин, казкових героїв, темряви, стихійного лиха, пожежі. Причи-ною страхів може бути невиправдано жорстка виховна позиція дорослих, переважання покарань, надмірні вимоги, обмеження ініціативи та вільної активності дітей за рахунок зростання кіль-кості обов'язкових до виконання завдань. Страхами частіше страждають діти з неповних сімей, у сім'ях, де домінує мати. Дитина, яка намагається стримати свій страх, боїться негативної реакції на них дорослих, страждає ще більше, ризик виникнення в неї неврозів зростає.

Лякають дитину й розповіді дорослими якихось страшних по-дій, катастроф, трагедій. Малюк довго не може заспокоїтися, за-снути, включитись у гру. Страхи дітей посилюються перед сном, дорослим у цей час необхідно створити спокійну доброзичливу атмосферу.

Страхи дошкільників не завжди набувають хворобливого стійкого характеру, більшість з них при правильному реагуванні дорослого швидко зникає. До 3 років з'являється ціла група стра-хів, пов'язаних з казковими героями, темрявою, порожньою кім-натою. Причинами таких страхів дитини є індивідуальні особли-вості нервової системи (чутливість, неврівноваженість, висна-жливість), особистості (тривожність, схильність до фантазувань), обмеженість дитячого досвіду. Так дитина злякалась моря, коли вперше його побачила.

У виникненні страхів значну роль відіграє уява дитини. «Кожен раз, коли дитина нібито безпричинно боїться якогось приміщення, предмета, уникає якоїсь страви, гігієнічної процедури, слід пам'ятати, що причиною цього може бути уява, дивним чином утворений зв'язок між емоцією та, здавалось би, нейтральною річ-чю. Ось, дитина боїться, щоб подряпину мазали зеленкою. Про-сить помазати йодом. Але ж це ще болючіше, — зауважують до-рослі. «Ні, не хочу бути зеленою»,— кричить дівчинка. Виявля-ється, дуже давно, коли вперше батько мазав зеленкою подряпину дочці, він поспішав та розлив ліки, забруднивши руки у зелений колір. Батько дуже розсердився, а дитина злякалася. Образ зелених рук продовжує лякати дівчинку, породжуючи страх перед зелен-кою». Щоб подолати дитячі страхи, необхідно включити дитину у цікаву та захоплювальну діяльність (гру, малювання, конструювання); давати зважені та помірковані відповіді на дитячі запитання. Важливо збагатити знання дітей про предмети і явища. Не слід залишати дитину одну в незнайомій чи складній ситуації. Для подолання страхів дорослому потрібно ближче і уважніше спілкуватися з дитиною, взяти участь в лякливій дитину діяльнос-ті, наприклад, разом увійти до темної кімнати.

У спілкуванні з ровесниками емоційні порушення виявляють-ся у двох основних формах (Г. А. Урунтаєва).

1. Діти неврівноважені, легко збудливі. Нестримність емоцій у таких дітей часто стає причиною дезорганізованості їх діяльності. При виникненні конфліктів з однолітками вони схильні до афектів: спалахів гніву, образ, супроводжуваних сльозами, грубістю, бійками. Спостерігаються супутні вегетативні зміни: почервонін-ня шкірки, посилення потовиділення і т. п. Проте швидко спала-хуючи,'вони швидко заспокоюються.

2. Діти зі стійким негативним ставленням до спілкування. Як правило, образа, незадоволеність, неприязнь надовго зберігають-ся в їх пам'яті, але вони більш стримані, характеризуються відо-собленістю, уникають спілкування. Емоційне неблагополуччя ча-сто проявляється як небажання відвідувати дитячий садок, незадоволеність відносинами з вихователем або однолітками. Го-стра чутливість дитини, її надмірна вразливість можуть привести до внутрішнього конфлікту.

Висновки про розлади емоційної сфери дошкільників:—

негаразди в емоційній сфері дошкільника негативно позначаються на формуванні особистості;—

профілактика розладів емоційної сфери дошкільника передбачає дотримання нормативних вікових показників спілкування дитини з дорослими та ровесниками;—

при відсутності нормального спілкування з доросли-ми у дитини виникає апатія, пригніченість, байдужість;—

невідповідна вікові залежність від батьків породжує страх самотності, невпевненість, безініціативність;—

страхи дошкільників набувають хворобливого харак-теру при неправильному ставленні дорослих до цих страхів;—

у спілкуванні з ровесниками емоційні розлади поляга-ють, як у нездатності дитини до спільних дій, так і у не-бажанні спілкуватися.

Розділ ІІ. Розвиток емоційно-почуттєвої сфери дітей дошкільного віку у практиці роботи ДНЗ України.

2.1 Програма розвитку емоційної сфери дошкільників

Мета: розвиток емоційної сфери в дошкільників віком від 3-ох до 7-ми років.

Завдання:—

ознайомити дітей з основними емоціями;—

сприяти усвідомленню своїх емоцій;—

формувати вміння розуміти емоції інших людей;—

розвивати здатність вербально й невербально виражати емоції;—

формувати вміння виражати свої негативні емоції