Емоції дитини починають набувати особливих соціальних фу-нкцій: включаючись у процес спілкування з дорослим, вони не тільки сигналізують про стан самопочуття дитини, але й стають засобом обміну враженнями між дорослим і малюком. Важливим для подальшого розвитку малюка, зокрема його особистості, є відгук дорослого на емоційні стани дитини, що свідчать про лю-бов дорослого, його особистісне ставлення до малюка як до уні-кальної та дорогоцінної істоти. Відсутність інтенсивних позитив-них емоційних контактів немовляти з дорослим приводить до явища госпіталізм. Це поняття запроваджено у 1940-х рр. фран-цузьким вченим Рене Спіцем за результатами досліджень малю-ків у госпіталях для дітей, що втратили матерів під час війни. Порівняно із дітьми з сімей, які завжди у гарному настрої, життє-радісні, вимогливі, наполегливі, доброзичливі, немовля із будин-ку дитини проявляє протилежні емоції.

У сім'ях, де батьки не вважають за потрібне приділяти увагу емоційно позитивним контактам з дитиною, де дорослі реагують тільки на негативні переживання дитини, росте вередливий і пла-ксивий малюк.

Дитина не тільки реагує на виражені стосовно неї особисто емоції дорослого, але й заражається його емоційним станом, чу-тливо реагує на нього. У роздратованої мами малюк плаче, у за-смученої й виснаженої— малюк тривожний, страждає безсон-ням, у нього знижена зацікавленість оточуючим. Як дослідила М. І. Лісіна, у малюка формується певне ставлення до оточую-чого під впливом дорослого. Якщо дорослий надмірно охороняє дитину від зовнішнього світу, намагається викликати у дитини страх перед усім новим, невідомим, то це значно знижує пізна-вальну активність малюка, замість зацікавлення оточуючим у неї виникає страх і недовіра, прагнення уникнути, заховатися. Страх малюка перед сторонніми людьми виникає після 8 місяців, який при чуйному ставленні до малюка проходить приблиз-но в 1,5—2 роки.

Бурхливу радість і захоплення викликають у дитини перші вдалі спроби захопити й утримати предмет, маніпулювання з ним. Дитина проявляє підвищену увагу та зацікавленість стосов-но нових іграшок у разі виявлення в них нових властивостей.

При досягненні малюком шести місяців його спілкування з дорослим набуває ситуативно-ділової форми. Радість малюка ви-кликають дії з предметами, з іграшками, які демонструє дорос-лий. Згодом вона із задоволенням включається у предметну дію дорослого, діє разом з ним. До кінця року у дитини виникає за-смучення, якщо їй не вдалось отримати очікуваного результату предметної дії: трясе брязкальцем, яке «мовчить», не може діста-ти шарик з коробочки, хоча довго намагається це зробити. Вира-ження негативних емоцій, як правило, адресується дорослому як заклик про допомогу. Отримуючи біль від деяких дій з предме-тами, дитина реагує незадоволенням, плачем: потрапила пальчи-ком в отвір коробочки, а витягти не може, відкрила кришку де-рев'яної коробки, яка різко впала, вдаривши руку тощо. Дитина починає уникати дій з предметами, що викликали негативні пе-реживання.

У процесі предметних маніпулювань дитина пізнає оточую-че, в неї розвиваються пізнавальні процеси, що невіддільно пов'язані із емоційним життям малюка. Особливо важливим для розвитку пізнавальної активності дитини виступають реа-кції на новизну, їхня емоційна забарвленість та інтенсивність. Сенсорна активність дитини у відповідь на нові подразники, що проявляється з перших місяців життя, до кінця року почи-нає супроводжуватися виразним здивуванням. Орієнтувальний рефлекс «що таке?» поступово перетворюється на пізнавальне ставлення до дійсності.

До кінця 1-го року у дитини виникає здатність до емоційного відгуку на негативні переживання інших людей. Ось граються два хлопчики, у кожного— машинка. Один з хлоп'ят хоче по-тримати машинку іншого, вириває її з рук ровесника. Той — у плач. Малюк здивовано й злякано дивиться на ровесника кілька секунд і повертає йому іграшку. Якщо мама закриває руками об-личчя, то малюк наближається до неї, стурбовано дивиться в очі, намагається відсунути руки матері від її обличчя. Здатність вияв-ляти співчуття та симпатію до інших виникає на основі насліду-вання дорослого, тому без відповідного прикладу в дитини не формується.

висновки про особливості емоційного розвитку немо-вляти:—

вроджена здатність дитини до емоційного життя проявляється одразу після народження у формі негативних переживань;—

любов і турбота дорослих стають джерелом появи позитивних переживань дитини, пов'язаних із благополуч-чям її організму та із задоволенням потреби у спілкуванні;—

при оволодінні дитиною хапанням маніпулювання предметами починає викликати як позитивні, так і нега-тивні емоції залежно від їх результатів;—

до кінця першого року реакція на нові подразники су-проводжується здивуванням — першою інтелектуальною емоцією;—

дитина заражається емоціями близьких людей, на основі чого виникають перші прояви симпатії, співчуття.

Емоції продовжують відігравати значну роль у забез-печенні психічного благополуччя дитини раннього віку. Дитина ще не вміє керувати своїми емоціями, стримувати небажані їх прояви. Тому вся активність дитини виразно емоційна, забарвле-на позитивними чи негативними переживаннями. Дорослий ске-ровує емоційне життя малюка: коли той засмучений, підбадьорює, переключає на іншу діяльність; втома, дратівливість, занад-то бурхливі вияви емоцій свідчать про перезбудження нервової системи, потребу у відпочинку — дорослий заспокоює малюка, створює умови для сну.

Емоції починають відігравати функцію передбачення. Дитина з радістю очікує приємної події, проте такс очікування часто ви-кликає виснаження дитини, яке виявляється гіперактивністю