У вітчизняній психології питання діагностики і розвитку креативності докладно розглянуті в роботах Д. Богоявленської.

б) Психологічні особливості обдарованих дітей.

Що стосується психосоціального розвитку, то обдарованим дітям, як правило, властиві такі риси:

добре розвине почуття справедливості, що виявляється дуже рано;

яскрава уява, в якій вимисел і реальність зливається воєдино;

добре розвинене почуття гумору (обожнюють суперечки, гру слів і т.д.);

мають добру пам’ять, добре розвинуте абстрактне мислення;

спроби самостійно вирішувати складні проблеми;

перебільшені страхи й надмірне сприйняття невербальних проявів почуттів оточуючими, тобто підвищена чутливість і ранимість;

всепоглинаюча цікавість і розмаїття інтересів;

іноді переривають дорослих, не дослухують відповідь на поставлене запитання, тому що люблять самостійно «докопуватись» до суті.

Фізичні характеристики обдарованих дітей так само різноманітні як і самі діти. Помічено також, що дуже часто обдаровані діти в дитинстві більше не сплять, ніж сплять. А ось навички тонкої моторики, ручної роботи в обдарованих можуть бути менш розвинені в порівнянні з пізнанням. Це важливо враховувати, тому що нерівність у порівнянні з нормами розвитку часто веде до роздратування, що виявляється з боку дорослих [3]

2. Основні проблеми обдарованих дітей.

Досліджуючи особливості психологічного розвитку обдарованих дітей, Л.Холлінгуорт зазначає, що в обдарованих дітей протягом їхнього життя виникає досить багато різноманітних труднощів. Вчений виділяє такий ряд актуальних для обдарованих дітей проблем:

Ворожість до школи. Навчальна програма для них нудна й нецікава, тому що не відповідає їхнім здібностям. Отже, можливі порушення в поведінці, за які до дітей вживають відповідні «каральні» заходи;

Ігрові інтереси. Обдаровані діти люблять складні ігри й байдужі до простих, котрими захоплюються їхні однолітки. Як наслідок, діти залишаються в ізоляції;

Конформність. Вона виявляється у відкиданні стандартних вимог, особливо, якщо не збцгаються з інтересами обдарованої дитини.

Занурення у філософські проблеми. Замислюються над питаннями життя і смерті, релігійних вірувань і т.д.

Невідповідність між фізичним, інтелектуальним і соціальним розвитком. Часто обдаровані діти віддають перевагу спілкуванню зі старшими, і їм досить важко стати лідерами.

Вчені вважають, що обдаровані діти дуже вразливі. Уітмор виділяє такі причини вразливості:

прагнення до досконалості (перфекціонізм) – не заспокоюються, не досягаючи вищого рівня;

відчуття незадоволеності – дуже критичні до себе та своїх досягнень, низька самооцінка;

нереалістичні цілі – часто ставлять завищені цілі, а не досягаючи їх, засмучують та переживають;

надчутливість – дуже сприйнятливі до сенсорних стимулів: слова й невербальні сигнали сприймають як неприйняття себе оточуючими. Часто таких дітей вважають гіперактивними, тому що вони постійно реагують на подразники та стимули різного роду;

потреба в увазі дорослих – оскільки діти цікаві, вони часто монополізують увагу дорослих, через що можуть виникати труднощі у відносинах з іншими дітьми;

нетерпимість – обдаровані діти часто виявляють нетерпимість стосовно інших дітей, які володіють меншим інтелектуальним розвитком [3].

3. Виховання обдарованої дитини

Проблема виховання обдарованої дитини існує впродовж всього розвитку науки педагогіки. В певні періоди людської історії ця проблема диктувалася прагненням панівної верхівки суспільства повністю нівелювати особистість, перетворити цілі народи на слухняних маріонеток. В інші епохи в плеканні неповторної індивідуальності вбачали сенс педагогічної діяльності, перспективу поступу держав і людства в цілому.

Тему виховання обдарованої дитини розробляли безпосередньо чи побіжно практично всі педагоги і психологи різних часів. Попри солідні теоретичні і практичні праці, у цьому напрямку все ж існують численні прогалини, викликані складністю предмета дослідження. Зокрема, відсутні чіткі практичні рекомендації, побудовані на систематизації напрацьованого матеріалу з цієї проблеми [5].

Традиції народної педагогіки у вихованні дитини висувають ідеї калокагатії – тобто гармонійного розвитку у сукупності тілесних, душевних і розумових сил. Вважалося, що батьки повинні виховувати дитину всебічно. На сучасному етапі психологи також вказують на необхідність повертатися до розуміння того, що в людині все взаємопов’язане і від природи гармонійне. На зміну аналітичної тенденції потрібно поставити цілісність людини, у якої чутливість, здібності та інші механізми неподільні. Одним із таких механізмів є талант. Його сутність – у здатності до дії. Талановита людина оригінально вирішує усім відомі завдання [4].

Психологи вважають, що завдання вихователя – розвивати в обдарованої дитини працьовитість, цілеспрямованість, вміння завершувати розпочату справу, силу волі. Ці якості неможливо сформувати тільки шляхом зовнішнього впливу, тому виховання потрібно будувати так, щоб спонукати дитину до самовиховання. Відповідно, мистецтво виховання – мистецтво пробудження у вихованця його власних сил.

Самовиховання й зміцнення волі базується на са-моповазі особистості. Самоповага реальніше за найсуворіші заборони утримає дитину від негативних вчинків, найшвидше розвине вміння володіти собою. Довіра дорослих пробуджує в дитині самоповагу, підносить її у власних очах, спонукає бути достойною цієї довіри. Необхідно надавати дитині не тільки свободу самодіяльності, а й можливість у певних межах обговорювати з дорослими свої наміри.

Висновки

Вчені усього світу зацікавлені вивченням унікальних розумових можливостей дітей. Численні дослідження показують, що із задатками обдарованості, здатністю до ефективної плідної діяльності народжується кожна психічно нормальна людина. Проте спрямованість і ступінь обдарованості у різних осіб різні. Вчені вважають, що подальша доля дару залежить від середовища, в якому живе і формує своє «я» людина.

Проаналізувавши погляди різнихдослідників на специфіку обдарованості, ми дійшли до висновку, що на розвиток високих інтелектуальних здібностей впливає чимало чинників, зокрема виховання дітей. Дослідники феномену обдарованості вважають, що першовідкривачами унікальних розумових здібностей є батьки. Вони виконують найважливішу роль у становленні і розвитку не тільки обдарованості дитини, а і її особистості. Також важливим чинником є потреба дітей у розвитку в