Здебільшого витоки такого небажаного розвитку особистості криються в особливостях сімейного ви-ховання, коли дитину надміру хвалять за реальні і вигадані чесноти.

Особливої педагогічної уваги заслуговує форму-вання особистості дітей-лідерів та запобігання у них проявів агресії.

Проте дуже часто лідерські домагання не мають під собою позитивного ґрунту і стають джерелом аг-ресії. Так буває, коли на перше місце в ієрархії мо-тивів поведінки виходить престижність.

Діти з такими лідерськими претензіями рано зас-воюють, що головне в житті — бути першим, кому всі заздрять, з ким хочуть товаришувати, кого хвалять дорослі. І справді, дитина добре засвоює правила взаємин з однокласниками і педагогами, демонструє зразкове навчання і поведінку. Але ця дитина не тер-пить конкуренції, і як тільки з'являється хтось, хто стає врівень із нею або переважає, то це сприймає як загрозу власному благополуччю. Тому вона напруже-но стежить за успіхами однокласників і радіє з їхніх невдач. Це перешкоджає формуванню їхніх дружніх стосунків з іншими дітьми, вміння співчувати. Ото-чення для неї — тільки засіб самоствердження. її ставлення до однокласників конкурентне, будь-які успіхи когось іншого можуть стати приводом для різ-них форм агресії проти нього: від намагання тиш-ком-нишком перешкодити успіхам до словесної дис-кредитації, а то й просто фізичних агресивних сутичок.

Конкурентність - серйозна проблема формуван-ня особистості відмінників, яких часто педагог і пси-холог вважають такими, що не викликають занепокоєння.

Є ще одна педагогічно досить важка категорія ді-тей, агресивна поведінка яких пов'язана з недостат-ньою чутливістю до соціальних норм і недостатньою їх диференціацією. Часто такі діти демонструють вира-жені егоїстичні тенденції: їхні бажання домінують над заборонами, співчуттям до потреб інших. Ще в дошкільному віці вони, щоб заволодіти іграшкою, бувають агресивними, незважаючи на плач і протес-ти скривдженого. В шкільному віці їхні вчинки ще більше викликають занепокоєння, межуючи з небез-печними: наприклад, під час розв'язання звичайного конфлікту з однокласником дитина застосовує в бій-ці палицю. При цьому намагання пояснити їй, що вона могла завдати непоправної шкоди іншому, на-тикається на нерозуміння тяжкості провини. Дис-циплінарні заходи викликають у неї озлобленість, переконаність у несправедливості навколишніх. Пог-либлюється ізоляція дитини від колективу, ворожість до нього, що може призвести до формування асоці-альної особистості. [41, с. 11]

Іноді причину такої поведінки дитини можна по-яснити умовами вседозволеності в сім'ї, ставленням до неї як до "домашнього божества", коли її бажання — закон. Прийшовши до школи, дитина виявляється дезорієнтованою в системі зовсім інших стосунків, де існують правила, заборони й інтереси інших дітей. Це і може призводити до нападів агресії.

Діти з хворобливими порушеннями поведінки своїми агресивними діями можуть бути небезпечни-ми в дитячому колективі. Тому, коли прояви немоти-вованої, неадекватної обставинам, що її викликали, чи особливо жорстокої агресії повторюються, дитина пот-ребує лікарської консультації. І все-таки необхідно наголосити, що хоча пошкодження центральної нер-вової системи різко підвищує роль біологічних фак-торів у виникненні агресивної поведінки, вплив со-ціального середовища залишається значним і часто вирішальним. [41, с. 11]

Подолання агресивної поведінки дитини — склад-ний процес, адже йдеться про перебудову ставлень особистості та звичних способів реагування. Необхідно знайти ті "больові точки", які змушують дитину вдаватися до агресії. Тільки вивчення дитини та її оточення дає змогу вибудувати цілеспрямовану роботу з нею.

Формування повноцінної активної осо-бистості має насамперед ґрунтуватися на вихованні в дитини почуття власної гідності усвідомлення своєї самоцінності.

Поваги до себе, віри у свої сили. Проте на заваді формуванню повноцінної особистості інколи стає страх. Адже наше стрімке життя зі стресами, надзвичайно великим потоком інформації з телеекранів, відео, насичене різноманітними ефектами, погонями, жахами, насиллям, аморальністю тощо лягає важким тягарем на нерви наших дітей. Захист їх внутрішнього світу від негативних впливів, від виникнення в них необґрунтованих страхів є спільною турботою дорослих, які мають справу з дітьми педагогів та батьків.

Сутність поняття страху

На думку З.Фрейда страх—це негативне емоційне переживання, яке людина відчуває тоді, коли зустрічає потенційну небезпеку. Страх має певний об'єкт, який можна проаналізувати, стерпіти, проігнорувати тощо.

Далі пропонується заслухати ситуацію та визначити об'єкт страху.

Обоє батьків — люди з вищою освітою, педагоги. Але вони часто лякають свою не- посидючу, допитливу доньку Оленку уко-лами, бабаєм, барабашкою. Ефектом від цього вони задоволені: дитина відразу притихає, стає слухняною. Якось захворіло дівча на тяжку ангіну. Лікар призначив уколи через кожні чотири години. Відтоді з кожною появою медсестри зі шприцом життя в оселі перетворювалося на пекло: дитина заходилась в істериці, кричала, ховалася, билася, виривалась. Уся сім'я та медсестра після кожної процедури довго не поверталися до тями. Намучилася й дитина. Тільки тепер мама усвідомила, що Оленка справді лякалася, а вона ж гадала, що донька все сприймає як гру.[41, с. 22]

Отже, об'єктами страху у цій ситуації були уколи, бабай та барабашка. Потрапивши у психотравмуючу ситуацію, коли довелось робити дитині уколи, страх, що виник раніше, виявився у формі істерик при кожній появі медсестри зі шприцом.

Страх не є однозначно шкідли-вим. Він допомагає дитині і дорослому орі-єнтуватися в навколишньому та соціально-му середовищі, захищає від зайвого ризи-ку, коли ми, наприклад, переходимо вулицю, чи під час походу в гори. Страх ре-гулює діяльність, поведінку, убезпечує лю-дину від можливого травматизму. Тому по-зитивна функція страхів полягає в забез-печенні самозбереження людини.

Ознаки страху

Яким чином