Отже, в кінці навчання є провідною діяльністю, що здійснює вплив на розвиток особистості молодшого школяра. Не менш важливий вплив мають і інші види діяльності, зокрема гра, художня діяльність, праця, конструювання тощо.

Всі види викликають певний інтерес. Цей інтерес завжди є емоційно забарвленим (захоплення, радість, здивування, розчарування від невдач тощо).

1.3.3. Основні новоутворення молодшого шкільного віку

Вікове новоутворення – за Л.Виготським, новий тип побудови особистості та системи її діяльності; психічні та соціальні зміни, що уперше виникли на даному віковому етапі (див Виготського вікова періодизація) й в основному визначають свідомість індивіда, його відношення із середовищем, внутрішнє і зовнішнє життя, весь хід його розвитку у даний період.

Новоутворення молодшого шкільного віку. В процесі навчальної діяльності розвиваються основні психологічні новоутворення молодшого шкільного віку: довільність психічних процесів, внутрішній план дій, уміння органі-зовувати навчальну діяльність, рефлексія.

Довільність психічних процесів у молодшого школяра. У цьому віці центром психічного розвитку дитини стає формування довільності всіх психічних процесів (пам'яті, уваги, мислення, організації діяльності). їх інтелектуалізація, внутрішнє опосередкування відбуваються завдяки первинному засвоєнню системи понять. Довільність вияв-ляється в умінні свідомо ставити цілі, шукати і знаходити засоби їх досягнення, долати труднощі та перешкоди. Про-тягом усього молодшого шкільного віку дитина вчиться керувати своєю поведінкою, психічними процесами, адже вимоги до неї з перших днів перебування у школі передба-чають досить високий рівень довільності. Тому молодший школяр долає свої бажання і здатен керувати своєю пове-дінкою на основі заданих зразків, що сприяє розвитку до-вільності як особливої властивості психічних процесів і поведінки.

Внутрішній план дій молодшого школяра. Виконую-чи завдання з різних навчальних предметів, діти шукають найзручніші способи, обирають і зіставляють варіанти дій, планують їх порядок та засоби реалізації. Чим більше ета-пів власних дій може передбачити школяр, чим старанні-ше він може зіставити їх варіанти, тим успішніше контро-люватиме розв'язання завдань. Необхідність контролю та самоконтролю, словесного звіту, самооцінки в навчальній діяльності створюють сприятливі умови для формування у молодших школярів здатності до планування і виконання дій подумки [46].

Інтеріоризація ( з французької — перехід ззовні всередину, від латинської — внутрішній) — формування внутрішніх структур людської психіки за допомогою засвоєння зовнішньої соціальної діяльності [49]. Даний термін використовується представниками різних напрямів і шкіл в психології — відповідно до їх розуміння механізмів розвитку психіки. Для вітчизняної науки, зокрема культурно-історичній теорії розвитку вищих психічних функцій і що оформився на її основі діяльнісний підхід, поняття інтеріоризації виступає одним з ключових.

У науковий лексикон поняття інтеріоризації було введене представниками французької соціологічної школи (Э. Дюркгейм і ін.). У їх роботах воно зв'язувалося з поняттям соціалізації і означало запозичення основних категорій індивідуальної свідомості з сфери суспільних уявлень; перенесення суспільної свідомості в індивідуальне, при якому мінялося місцезнаходження, але не природа явища. У близькому по сенсу значенні воно використовувалося французьким психологом П. Жані, пізніше А. Валлоном і ін.

Ж. Піаже в своїй теорії розвитку інтелекту підкреслював роль інтеріоризації в утворенні операцій, поєднанні узагальнених, скорочених, взаємозворотніх дій. У плані сприйняття, в полі зовнішніх предметів кожна дія направлена тільки до свого результату, воно виключає одночасне протилежне.

Тільки у ідеальному плані можна побудувати схему двох таких дій і вивести з їх взаємопогашуючих результатів «принцип збереження» основних властивостей речей, основні константи наочного світу. Але утворення такого внутрішнього плану не складало в теорії Піаже самостійну проблему, а виступало природним наслідком розвитку мислення: до відомого «розумового віку» дитина здатна прослідкувати зміну об'єкту тільки в одному напрямі, а з наближенням до цього віку починає уловлювати і інші зміни, одночасні і замінюючі перші.

Тоді дитина починає пов'язувати їх і приходить до ширших схем дій, до «операцій» і до виділення різних констант фізичних величин. Для Піаже інтеріоризація — явище вторинне від логічного розвитку мислення і означає створення плану ідеальних, власне логічних конструкцій.

Цікаво, що в сучасних англомовних психологічних словниках немає терміну «інтеріоризація», найближчим по значенню і звучанню є поняття інтерналізація, яке використовується і в психоаналізі.

Для психоаналітиків інтеріоризація — це психічний процес або ряд процесів, за допомогою яких взаємини з реальними або уявними об'єктами перетворяться у внутрішні уявлення і структури. Дане поняття використовується для узагальненого опису процесів поглинання, інтроекції і ідентифікації, за допомогою яких міжособистісні відносини стають внутрішньоособистісними , втіленими у відповідні образи, функції, структури, конфлікти.

У сучасному психоаналізі проблема інтеріоризації є дискусійною, в спеціальній літературі (Р. Боярин, У. Мейснер, Г. Левальд і ін.) активно обговорюється питання про те, чи є поглинання, інтроекція і ідентифікація різними ступенями, рівнями інтеріоризації, чи мають вони яку-небудь ієрархію, або всі ці процеси ідентичні і здійснюються паралельно один одному.

Принципового значення поняття інтеріоризації набуло в культурно-історичній теорії Л.С. Виготського, де воно розглядається як перетворення зовнішньої наочної діяльності в структуру внутрішнього плану свідомості. При цьому Виготській переважно користувався терміном врощення (синонім інтеріоризації), під яким розумів перетворення зовнішніх засобів і способів діяльності на внутрішні, розвиток внутрішньоопосередкованих дій з дій зовні опосередкованих [49].

Одне з основних положень теорії Виготського полягало в тому, що всяка достовірно людська форма психіки спочатку складається як зовнішня соціальна форма спілкування між людьми і тільки тоді, в результаті інтеріоризації, стає психічним процесом окремого індивіда. Саме у цьому переході від зовнішніх, розгорнених, колективних форм діяльності до внутрішніх, згорнутих, індивідуальних