усього людського життя, але причини, що його викликають, і його наслідок залежать від вікових особливостей індивіда [21]. Е.І. Янкіна зазначає, що порушення в емоційному розвитку дитини дошкільного віку веде до того, що дитина невзмозі використати інші здібності, зокрема інтелект, для подальшого розвитку. У дітей з емоційним порушенням домінують такі негативні емоції, як горе, страх, гнів, відраза. У них спостерігається високий рівень тривожності, а позитивні емоції майже не проявляються [21 с. 390]
Прослідковуючи розвиток емоційної сфери дитини, Г. Мюнстерберг на початку ХХ ст. писав: “Спершу почуття викликаються тільки станом власного тіла дитини. Голод, стомленість і фізичні подразнення неприємні, легке збудження їжі – приємні; пізніше предмети зовнішнього світу і люди завдають задоволення чи незадоволення, а потім настає та стадія, коли речі замінюються словами, і об’єкти думок стають джерелом задоволення чи незадоволення ”. [21, с. 390]
Подібна динаміка розвитку емоційної сфери дитини описується і С.Л. Рубін штейном: “Емоційний розвиток людини приходить… шлях, аналогічний шляху її інтелектуального розвитку: почуття, як і думки дитини, поглинаються безпосередніми даними; лише на певному рівні розвитку вони звільняються від безпосереднього оточення рідних, близьких, і починають свідомо скеровуватись за межі цього вузького оточення. Поряд із переміщенням емоцій від одиничних до часткових об’єктів, у область загального і абстрактного, відбувається інші важливі зміни – почуття стають більш вибірковими ”. [21, с. 390-391]
Змінюються способи довільного реагування на ті чи інші емоції. Наприклад, якщо маленька дитина переживає страх, вона біжить до людей, які їй близькі (мати, батько, сестра, брат). Але уже у дошкільному віці базові (вродження) емоції набувають соціального забарвлення.
Як зазначає К. Ізард, із віком змінюються не тільки емоційні реакції, але і значення активаторів конкретних емоцій. Так, у тритижневому віці звук жіночого голосу викликає у дитини посмішку, але з часом, коли дитина стає старшою, цей же голос у неї може викликати дратівливість.
К. Ізард, Ю.А. Макаренко та інші психологи з’ясували, що в онтогенезі розвиток базальних емоцій, а також знання про них формуються із випередженням порівняно з вторинними емоціями. Навіть діти двох-трьох років не тільки розуміють стан страху і радості, але можуть довільно відтворювати їх на обличчі.
К. Мюллер показав, як із віком розвиваються позитивні емоції. Момент переживання задоволення у дитячих іграх змінюється із розвитком дитини: у малюків задоволення виникає, коли ті отримують бажаний результат. На другому етапі розвитку задоволення отримують не тільки від результату, але і від процесу гри. На третьому етапі, коли діти старші, з’являються відчуття задоволення ще до початку ігрової діяльності.
У процесі онтогенезу розвивається здатність використовувати емоційну експресію як засіб спілкування та розпізнавати емоції за виразом обличчя. Це довели угорські вчені Ф.Леонард і Е. Форарі-Банлакі, які вивчали це вміння в учнів 7-17 років. Правда, у віці 11-13 років спостерігається тимчасовий регрес у розпізнанні ряду емоцій [21, с. 391-392]
Так, у дошкільному віці поступово розвивається вміння визначати емоційний стан інших людей. Це питання вивчалося А.М. Щетиніною на дітях 4-5 і 6-7 років. Нею були виявлені типи сприймання емоції за експресією, які можуть розглядатись і як рівні розвитку цього вміння.
Довербальний тип. Емоції не позначаються словами, їх впізнання виявляється через встановлення дітьми відповідності виразу обличчя в конкретній ситуації.
Дифузно-аморфний тип. Діти називають емоцію, але сприймають її поверхнево, нечітко (“ веселий ”, “подивився і дізнався, що він сумує ”). Складові елементи еталону емоцій ще не диференційовані.
Дифузно-локальний тип. Сприймаючи вираження емоцій глобально і поверхнево, діти починають виділяти окремий, часто одиничний елемент експресії (в більшості випадків - очі).
Аналітичний тип. Емоція впізнається завдяки виділенню елементів експресії. В більшості випадків діти орієнтуються на міміку обличчя, а не на позу.
Синтетичний тип. Це вже не глобальне і поверхнево сприймання емоцій, а цілісне, узагальнене.
Аналітико-синтетичний. Діти виділяють елементи експресії і узагальнюють їх.[21, с. 398-399]
Представленість цих типів сприймання емоцій в групах дітей різного віку не однакова.
Проаналізовані результати психологічних досліджень (Я.І. Божович, Л.А. Венгер, О.В. Запорожець, О.Л. Копонко, В.С. Мухіна, Д.Б. Ельконін та ін.) свідчать про те, що дошкільнятам притаманні різноманітні емоційні переживання, які лежать, передусім, у сфері стосунків з близькими людьми. О.В. Запорожець виділяє важливу закономірність розвитку дитячих почуттів: “Основним, а на ранніх вікових ступенях єдиним видом діяльності, що зумовлює розвиток дитячих почуттів, є практично, чуттєво-предметна діяльність, що виконується дитиною спільна і в процесі спілкування з іншими людьми. Пізніше, на основі зовнішньої, практичної діяльності у дитини складається і внутрішня діяльність - діяльність афективно-образного уявлення, що є “ другим виявом ” (Л.С. Виготський ) людських емоцій, у процесі якого вони не тільки виявляються, але й трансформуються, розвиваються ” [35, с. 163-164]. У цей період дитина набуває деякого емоційного досвіду, що є важливою умовою готовності до шкільного навчання. Встановлено, що у дошкільному віці розвиток емоційної сфери відбувається у тісному зв’язку зі становленням довільної регуляції.
Із вступом до школи пов'язані і зміни в емоційній сфері дитини. Початок шкільного життя розширює сприймання оточуючого світу, збільшує досвід, набутий дитиною за межами дому, розширює коло спілкування. Все це впливає на розвиток емоційної сфери молодшого школяра [25].
Е. Берн висловив думку про те, що приблизно до 10 років у дитини формується емоція, яка буде в подальшому домінуючою у її житті. При цьому дитина ніби експериментує, по черзі відчуваючи почуття провини, образи, дратівли-вості, страху чи радості. На щось вона не