Проблема психічних станів детально вивчалась як вітчизняними, так і зарубіжними пси-хологами. Зокрема, значний внесок у проблематику дослідження психічних станів особистості зробили такі вчені як С.Л. Рубінштейн, О.Г. Ковальов, Г.Б Леонова, М.Д. Левітов, В.К. Вілюнас, Б.І. Додонов, П.М. Якобсон [24; 30; 45]. Серед сучасних дослідників варто відзначити праці Ю.Є. Сосновікової, В.А. Ганзена, Т.А. Кемчної, В.А. Семиченко, К. Ізарда, Є.П. Ільїна, А.В. Мікляєвої, П.В. Румянцевої, В.М. Астапова [12; 20; 22; 31; 37]. Однак, попри наявну сукупність чітких теоретико-експериментальних да-них з даної проблеми, вона залишається актуальною та недостатньо вивченою.

Негативні психічні стани особис-тості як особливий клас психічних явищ.

Класично у психології всі психічні стани поділяють на позитивні та негативні. Така їх характеристика має як об'єктивні підстави, так і суб'єктивні. У першому ви-падку негативні психічні стани - це ті, які призводять до помітних негативних зрушень у поведінці, діяльності, міжособистих взаємостосунках, а відтак і до дезгармоній в особистісному розвитку. Порушення поведінкової самоорганізації на тлі окремих стійких негативних станів може проявлятися у певній спрямова-ності особистості на уникання, недотри-мання соціальних та правових норм, у девіантній і навіть в асоціальній пове-дінці. Таке спрямування - вторинне утво-рення порівняно з власне негативними психічними станами, котрі її спричиню-ють. Негативний вплив аналізованих ста-нів на діяльність зумовлює загальну не-продуктивність, знижує ефективність її здійснення тощо. Наявність таких станів разюче відображається на перебігу спіл-кування і міжособистісної взаємодії. Най-частіше наслідками тут є прояви конф-ліктності, протистояння у стосунках з іншими, агресія, аутоагресія чи нонкон-формізм. Цей тип станів призводить та-кож до деструктивних змін у функціо-нуванні емоційної сфери, порушує про-цеси емоційної саморегуляції, підвищує рівень емоційної збудливості, афективності, неврівноваженості, ригідності і т. п.

Аналіз істотних ознак, змісту, струк-тури та наслідків негативних психічних станів дозволяє стверджувати, що ос-танні, у випадку їх систематичної наяв-ності та частих проявів, можуть спри-чинити формування стійкої особистісної дезадаптації [див. 43], передусім до емоційної та соціальної дезадаптованості як її складових., У цьому контексті чіткі критерії, за якими можна відносити той чи інший психічний стан до позитивного чи негативного стану, наводить Н.Д. Левітов, звертаючись до станів схвильова-ності та тривоги. Відповідно до його кон-цепції психічний стан має деструктивний вплив на особистість, а відтак є негатив-ним психічним станом у випадку: 1) не-адекватності інтенсивності та сили такого стану об'єктивним ситуаціям, що їх ви-кликали; 2) коли цей стан формовиявляється так, що свідчить про певну втрату самоконтролю; 3) у випадку наявності різких, афективних форм Ситуація, коли в особистості можуть спостерігатися ті чи інші вищевказані прояви, або їх вся сукупність, може свідчити про певний рівень невротизації особистості і, як наслідок, спричинюва-тиме значне порушення її адаптаційних можливостей, дисгармоній у спілкуванні, навчанні, праці, поведінково утверджуватиме девіації загалом. Вочевидь найбіль-шу групу негативних психічних станів становлять емоційні. Серед них вагоме місце посідають хвилювання, тривога, страх, паніка, гнів, переляк, незадово-лення, сум, горе, розпач, пригніченість, емоційне перенапруження, ненависть, фрустрація, агресія, депресія та ін.

Вікові особливості молодших шко-лярів у форматі генези негативних пси-хічних станів. Початок навчання дитини 6-7 років у масовій школі пов'язаний з цілою низкою особистісних проблем, які її супроводжують і негативно позна-чаються на психічному та соматовегетативному здоров'ї. Більшість сьогоднішніх педагогів, батьків вважають за першочергове та головне завдання сформувати інтелектуальну, тобто раціо-нальну сферу дитини, нехтуючи більшою чи меншою мірою розвитком її емоційно-почуттєвої. За результатами експерименталь-них досліджень американських (Д. Гоулмен) та українських (О.О. Вовчик-Блакитна) психологів високі показники інтелектуального розвитку особистості молодшого школяра далеко не є запору-кою їхньої успішності в навчанні, при-чому головно через деформації в емо-ційній сфері [10, с.32].

Л.С. Виготський, Д.Б. Ельконін у своїх працях описують вік 6-7 років реакцій; 4) ко-ли подібний стан набуває ригідності й особистість застрягає на певних емоцій-них переживаннях чи об'єктах, що їх спровокували.

як кризовий, оскільки він знаходиться на перетині двох періодів онтогенезу - до-шкільника та молодшого школяра [6]. У дітей цього віку переважає психо-емоційний компонент у поведінці та ді-яльності, для них характерна емоційна збудливість, нестійкість емоційних проя-вів, їх лабільність, висока сензитивність до емоціогенних ситуацій, надмірна вразливість, схильність до емоційного зараження. У першокласників домінує емоційна забарвленість усіх психічних процесів, має місце швидке виникнення афективних переживань і водночас несформованість навичок емоційно-вольової саморегуляції, а тому вони не вміють стримувати свої афективні стани, пере-живання, настрої, контролювати їх формовияв. Зазначені особливості, поряд з незрілістю вольової сфери особистості молодшого школяра, є ще однією перед-умовою переважання психічних станів з негативною модальністю.

Нова соціальна ситуація розвитку істотно ускладнює положення дітей 6-7 річного віку серед інших учнів, нефор-мального дитячого оточення. У цей пе-ріод докорінно змінюється зміст їхнього життя: перед ними ставляться нові та більш складні вимоги, з'являються нові обов'язки, норми, правила, урізноманіт-нюється