ЕТНОЕСТЕТИКА І ПСИХОЛОГІЯ РИТУАЛЬНО-ПОБУТОВОЇ ПОВЕДІНКИ ОСОБИСТОСТІ

В статті здійснюється соціально-психологічний аналіз ритуально-побутової поведінки особистості, яка є складовою повсякденності і сприяє естетичній соціалізації учасників ритуалізованих ситуацій. Останні є похідними від обрядів та ритуалів, що виражають міфологічне світобачення.

Ключові слова: ритуал, ритуально-побутова поведінка, етноестетика, естетична соціалізація, етнічна соціалізація, соціальні уявлення.

Розвиток особистості в макросоціальному контексті сучасності, яка виступає як “доба постмодерну” чи “епоха зрілого модерну” (Е. Гідденс) [2], став предметом дослідження не лише соціології й культурології, але й соціальної психології. Сучасності властиве тісне переплетення та взаємовплив інституційних змін та особистісних трансформацій, розширення спектру аспектів соціалізації (віковий, гендерний, етичний, естетичний, екологічний тощо). У цьому зв’язку актуальною постає проблема взаємодії усталених та нових психосоціальних механізмів соціалізації, запобігання деформацій у процесі їх взаємодії. Йдеться про традиційну та інноваційну поведінку, про традиції, обряди, ритуали, з одного боку, а з іншого про інноваційні стилі й стратегії поведінки особистості.

Метою нашої розвідки є соціально-психологічний аналіз ритуально-побутової поведінки особистості як складової повсякденності. Розгляд цієї форми поведінки у вимірі естетичної соціалізації дозволяє з’ясувати її важливу роль в міжпоколінній трансмісії естетичних, а також етичних та релігійних цінностей, окреслити наслідки деформацій ритуальної та ритуалізованої поведінки в житті мешканців міста та села. Засоби естетичної соціалізації попри їх розмаїтість вслід за В. Москаленко розглядаємо як традиційні (через сім’ю), інституційні – через певні інститути (дошкільний заклад, школа, засоби масової інформації), міжособистісні (спілкування з суб’єктивно значущими особами через такі механізми як імітація та ідентифікація), рефлексивні (почуття сорому й провини), стилізовані – діють в рамках певної субкультури [7]. Водночас, повсюдне повсюдне звуження репертуару ситуацій, зокрема фольклорних, ритуалізованих, в яких дитина реалізує етноестетичну активність, особливо в умовах міста, викликано зменшенням побутування засобів естетичної соціалізації, якою виступає ритуально-побутова поведінка.

У процесі дослідження ми спиралися на корпус історичних джерел та застосовували прийоми реінтерпретації окремих результатів культурантропологічного та соціокультурологічного пошуку, а також попередніх досліджень в галузі української етнографії, етнічної психології та психології мистецтва.

Розглядаючи ритуально-побутову поведінку особистості звернемося насамперед до поняття “ритуал”, який як протиставляють, так і ототожнюють обряду. Приміром з позицій етнографів “ритуал є кульмінацією обряду, його катарсисом, під час якого емоційні стани максимально загострюються…ритуал має на увазі індивідуальну участь кожного у колективній обрядовій драмі, що передбачає особисте відчуття священного”[12, с. 100]. Досліджуючи проблеми психології релігії В. Москалець аналізує ритуал як складову релігійного культу, що являє собою “строго регламентований комплекс символічних дій, які виражають і утворюють певні духовні цінності” [8, с. 237]. І хоча найбільш ґрунтовно проблематика ритуалів й ритуальних дій висвітлюється в працях з культурної антропології чи психології релігії, застосування окремими дослідниками міфологічного та екосоціального підходів дозволяє більш глибоко осягнути механізми функціонування ритуалів та його похідних форм як засобів соціалізації в сучасному суспільстві, а також їх світоглядні, комунікативні та компенсаторні функції.

Опираючись на ідеї видатних соціологів минулого століття Е. Дюркгайма та Г. Зіммеля вітчизняний дослідник М. Юрій здійснив детальний аналіз сутності ритуалу й ритуалізму, типів ритуалів, явища ритуалізації поведінки, дифузних її форм у річищі міфологічного підходу [14, с. 162-190]. В шерезі визначень ритуалу вчений зауважує евристичний потенціал дефініції В.Фукса. Ритуал, за визначенням останнього, це “соціально регульоване колективно здійснювана послідовність дій, що не породжують нової предметності і не змінюють ситуацію у фізичному розумінні, а переробляють символи й ведуть до символічної зміни ситуації”[Там само, с. 167]. Спираючись на широке, соціологічне тлумачення сутності ритуалу, М. Юрій доходить висновку, що ритуали здійснюються скрізь, де є символічні системи, проте в сучасному суспільсві простежується стрімка деритуалізація, виникають дифузні форми ритуальної поведінки [Там само, с. 178].

Таким чином, ритуали відображають не лише анімістично-магічні чи релігійні уявлення, але й етнічну та естетичну картину світу певного народу, його світобачення, розуміння світобудови, яке має насамперед символічний зміст та міфологічне забарвлення. Похідні від ритуалів ритуально-побутові форми поведінки відображають естетичні та етичних цінності народу, етносу, етнографічної групи, субкультури. Розмаїта ритуально-побутова поведінка призводить до накопичення естетичного та етичного досвіду особистості, сприяє досягненню нею соціальної адекватності в різноманітних життєвих ситуаціях, частина з яких має яскравий чи прихований естетичний зміст, є елементами повсякденності, що дотичні до фольклорного середовища. Етноестетика розуміється як система притаманних тому чи тому етносу естетичних уподобань і детермінант діяльності, що “…виступає “наявним буттям” естетичного в світі, а етноси (на індивідуально-груповому рівні) являють собою суб’єкти естетичної діяльності, є носіями непересічної естетичної свідомості”[9, С. 13]. В межах етнокультури етноестетичний смак тісно взаємодіє з уявленнями народної моралі. Інтеграція загальнолюдських моральних цінностей й “національно-специфічних уявлень та норм, особливостей відбиття в них взаємолюдських моральних вимог” є предметом етноетики [10, с. 8]. Розробляючи концепцію етноетики В. Пазенюк твердить: “виявляючи архетипові джерела моральних поглядів, звичаїв, норм, етноетика фіксує певні моральні константи, вирізняє інваріантні моральні цінності різних народів… ”[Там само].

Етноестетика як надзвичайно стала система нерозривно пов’язана з повсякденною практикою, звичаями й укладом життя народу, сезонними та добовими побутовими ритуалами. За результатами етнографічних студій, зазначає Т. Орлова, чітко “простежується зв’язок аграрно-побутових традицій, етнічних ритуалів українців з праслов’янською стадією культури. Спадкоємність як семантики, так і знаковості естетичних уявлень періоду