Із сказаного випливає, що фольклорний соціум забезпечує активне залучення до художнього спілкування членів малих та великих груп в ситуаціях безпосередньої, повсякчасної, повсякденної взаємодії, які мають виражений символічний й обрядовий характер. Значне місце тут посідають обряди, які узгоджені з віковими формами розвитку й допомагають особистості шляхом осмислення та осягнення цілої множини фольклорних образів постійно знаходити в стані духовного діалогу з образами героїв, які уособлюють славу предків, батьків і тому майже безкризово вступити до наступного періоду свого життя. Оскільки за цих обставин значущими виявляється не лише сімейні традиції, а й громадська обрядовість, то фольклорний соціум опирається на народну навчально-виховну практику. Цей досвід є здобутком не окремої особистості, а громади й складає колективне знання у цій сфері. Він передається дитині насамперед міжпоколінно, різними агентами соціалізації, носіями етноестетичного досвіду: старшими членами сім’ї, а також родичами, сусідами, односельцями.

Таким чином, етноестетичні уявлення особистості найбільш повно сприймаються й реалізуються не в умовах керованого освітнього простору, а розкриваються в умовах повсякденного життя, яке наповнені ситуаціями естетичного споглядання й перетворення довкілля та безпосередньо дотичні до фольклорного середовища, що відповідає самій сутності етноестетики. Таким естетичного наповненим довкіллям є, насамперед, сімейне середовище, екосоціальне довкілля проживання родини. Водночас в умовах мегаполісу, внаслідок монотонності міських ландшафтів та аестетизації стилю життя, відбувається збіднення ритуально-побутової поведінки, десимволізація повсякденного життя, що призводить до заповнення його символами-ерзацами, а отже до труднощів естетичного самовираження особистості. Перед сучасними вченими постає завдання психолого-історичної реконструкції умов розвитку етноестетичної компетентності мешканця великого міста з тим, щоб на цій основі створювати локальні художньо-естетичні середовища, зокрема в умовах загальноосвітньої школи чи сім’ї, які здатні забезпечити розвиток хоча б окремих елементів етноестетичних уявлень сучасних дітей на грунті ритуально-побутової поведінки.

Загалом, внаслідок деритуалізації соціальної активності особистості етноестетична активність збіднюється, а етноестетична компетентність особистості видається надто рідкісним явищем в шерезі численних компетентностей особистості. Слід зауважити, що у структурі соціокультурної ідентичності особистості інформаційного суспільства дедалі більшої ваги набувають ті компетентності, що зорієнтовані насамперед на професійно-ділову сферу [13, с.160]. Проте з погляду історіогенезу особистості етноестетична компетентність, яка опирається на етноестетичний досвід та ритуально-побутову поведінку є тою стрижневою здатністю, яка, в умовах неадекватності міфологічної картини світу нинішньому соціальному середовищу, а тому часткової втрати або консервації цієї картини, стає гарантом гармонізації взаємодії особистості з екосоціальними умовами проживання етносу, тобто залишається одним з важливих шляхів досягнення її життєздатності, збереження духовного та психічного здоров’я.

ЛІТЕРАТУРА

1. Андреева Г.М. Социальная психология и социальные изменения // Психологический журнал. – 2995. – №5. – С. 5 – 15.

2. Гідденс Е. Соціологія. – К.: Основи, 1999. – 726 с.

3. Головаха Е. И., Кроник А. А. Психологическое время личности. – К.: Наукова думка, 1984. – 207.

4. Грица С. Й. Час і простір фольклорі, його стратифікація у зв’язку з етнографічним регіонуванням України // Українська художня культура / За ред. І. Ф. Ляшенка. – К.: Либідь, 1996. – С. 156-176.

5. Дюркгайм Е. Первісні форми релігійного життя: Тотемна система в Австралії. – К.: Юніверс, 2002. – 424 с.

6. Земцовский И. Теория восприятия и этномузыковедческая практика // Советская музика. – 1986. - №3. – С. 62 – 69.

7. Москаленко В. В. Соціальна психологія: Підручник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005. – 624 с.

8. Москалець В. П. Психологія релігії: Посібник. – К.: Академвидав, 2004. 0 240 с.

9. Орлова Т. Етноестетика в поняттєвому контексті сучасного мистецтвознавства // Українська народна творчість в поняттях міжнародної термінології (примітив, фольклор, аматорство, наїв, кіч) Колективне дослідження / Відп. ред. М Селівачев. – К.: Музей Івана Гончара, “Родослав”. – 1995. – 13 –18.

10. Пазенюк В. Культура та етноетика Часопис Прикарпатського університету імені Василя Стефаника: Збірник науково-теоретичних статей. Гуманітарні науки / Головний редактор В.І. Кононенко. – Івано-Франківськ: Плай. – №1. – С. 7–15.

11. Січинський В.Чужинці про Україні. – Київ, Фірма “Довіра”, 1992. – 255 с.

12. Темченко А. Моделювальні властивості обряду в системі архаїчного світосприйняття // Народна творчість та етнографія. – 2004. – № 4. – С. 98 – 104.

Титаренко Т. Життєвий світ особистості : у межах і за межами буденності. – К.: Либідь, 2003. – 376 с.

13. Флиер А. Я. Культурная компетентность личности: между проблемами образования и национальної политики // Общественные науки и современность. – 2000. – № 2. – С. 151 –165.

14. Юрій М.Ф. Соціологія культури: Навчальний посібник. – К.: Кондор, 2006. – 302 с.