Тема: "Проблема особистості: соціально-психологічний аспект аналізу"

План:

3. Соціалізація особистості: сфери, стадії, інститутий механізми.

Література:

У поняття "особистість" звичайно включають такі якості, котрі є, більш-менш стійкими і свідчать про індивідуальність людини, визначаючи значущі для людей вчинки.

Особистість - це людина, взята в систем і таких її психологічних характеристик, котрі соціально зумовлені, проявляються в суспільних зв'язках і стосунках, є стійкими, визначають моральні вчинки людини які мають істотне значення для неї самої й оточуючих.

Між поняттями "людина", "індивід", "особистість", "індивідуальність" є певні відмінності (див. Рисі). Найширшим поняттям є "людина", оскільки воно включає в себе сукупність усіх людських рис, які притаманні людям незалежно від того, чи є вони в

конкретно взятої людини. Індивід - це конкретний представник людського роду у сукупності психологічних та біологічних ознак. Індивідуаль-ність - це найвужче поняття, яке містить в собі тільки ті індивідуальні й особистісні якості людини, таке їх поєднання, яке відрізняє конкретну людину від інших людей.

До загальної структури особистості включають здіб-ності, темперамент, характер, тіньові якості, емоції, мотиви, соціальні установки.

Здібності - це індивідуально стійкі якості людини, які визначають № успіхи в різних видах діяльності.

Темперамент включає ті якості, від яких залежать реакції людини ми інших людей і соціальні обставини.

Характер містить якості, які визначають вчинки стосовно інших и мі лей.

Вольові якості охоплюють декілька спеціальних особистісних Якостей, які впливають на прагнення людини до досягнення Поставлених цілей.

Емоції й мотивація - це, відповідно, переживання й спонуки до діяльності,

Соціальні установки - переконання й стосунки людей. Особистість виражає належність людини до певного суспільства, історичної епохи, культури, науки, традицій тощо. Поняття " особистість" має сенс лише в системі суспільних відносин - там, де може виявлятися соціальна роль чи сукупність ролей. Ідеться не про своєрідність і різноманітність цих ролей, а насамперед про специфічне розуміння індивідом своєї ролі, про внутрішнє ставлення до неї, вільне й зацікавлене чи вимушене й формальне її виконання.

Суспільство для особистості є не просто зовнішнім середовищем, а певною системою взаємозв'язків.

Різноманітні концепції співвідношення особистості та суспільства є методологічною платформою різних наукових шкіл, засобом визначення їх стратегії й тактики.

Прогресивні зміни механізмів соціально-психологічного відоб-раження, способів поведінки, видів діяльності людини зумовлені єдністю соціальних впливів з її природними можливостями. Багато вчених стверджує, що вивести закономірності взаємозв'язку особистості й суспільства, умови й чинники, які впливають на цей процес, послуговуючись даними тільки психології, соціології, етно-графії, медицини чи біології, неможливо. Потрібна міждисциплінарна кооперація, що дало б змогу врахувати всі наукові досягнення у вивченні людини.

Прагнучи розширювати сферу спілкування та впливу, досягти взаєморозуміння, з'ясувати причину власної поведінки та вчинків інших, особистість вступає в активну взаємодію з оточенням, тобто виявляє активність.

Активність особистості - здатність особистості ініціювати зміни в процесі відносин з навколишнім світом.

Основу активності особистості становлять потреби як рушійні сили її розвитку. Виявлятися активність у соціумі може по-різному: оптимально використовуючи природні здібності й можливості, знаходячи оптимально-індивідуальний темп життя, своєчасно залу-чаючись до соціальних процесів тощо. Спонукає людину до активної дії конкретна мета, що має перспективу. Саме за таких умов у неї з'являється сильна внутрішня потреба, яка й зумовлює активність. Результатом активності є формування самосвідомості особистості, власного рефлексивного "Я", нової установки, а також потреби у нових соціальних і міжособистісних відносинах.

У такому контексті людина мислиться одночасно і залежною від соціуму, і самодостатньою, вільною особистістю. Психологія виок-ремлює такі ознаки свободи психологічних феноменів:

- здатність людини визначатись у своїй діяльності незалежно від
зовнішніх чинників (завдяки тому, що вона може довільно обирати
потреби, породжені цими чинниками);

- можливість людини створювати принципово новий для її

досвіду продукт;

- побудова програми поведінки та діяльності на основі набутого

досвіду.

За таких умов людська психіка здатна не лише підкорятися зовнішнім чинникам, а й діяти самостійно. Однак жодні зовнішні впливи не можуть спричинити активність людини, якщо вони не стануть мотивами, не будуть суб'єктно осмислені особистістю.

Отже, аналіз співвідношення особи і суспільства дає змогу розкрити в особистості суттєве, типове, що закономірно формується в конкретно-історичній системі соціальних відносин, у межах класу або соціальної групи, соціального інституту й соціальної організації, до яких вона належить.

Соціальний тип —узагальнене відображення сукупності істотних соціальних якостей особистостей, що належать до певної соціальної спільності.

Соціологічний аналіз особистості зосереджений на проблемі її соціальної типології. Однак це не означає, що поза полем зору соціології перебувають конкретні особистості, знання про які є знанням про втілення в них значущих для групи характеристик і про те, як групи репрезентують особистість у різних групових діях.

Соціально-психологічний тип - узагальнене відображення сукуп-ності соціально-психологічних особливостей і якостей особистості, які виявляються в конкретному соціально-психологічному середовищі.

"Я-концепція " (лат. сопсерііо - сприйняття) - цілісний, хоч і не позбавлений внутрішніх