Люба реальна людина несе в собі обидві тенденції, але звичайно одна розвита трохи більше, ніж інша. Як протилежна пара вони діють за законом протилежностей – тобто надмірний прояв однієї установки неминуче веде до виникнення іншої, їй протилежної.

Екстраверсія і інтроверсія усього лише дві з багатьох особливостей людського поводження. На додаток до них Юнг виділяв чотири функціональних типи, чотири основні психологічні функції: мислення, почуття, відчуття, інтуїція.

Мислення є раціональна здатність структурувати і синтезувати дискретні дані шляхом концептуального узагальнення. Почуття – функція, що визначає цінність речей, що вимірює і визначає людські взаємини. Мислення і почуття – функції раціональні, оскільки мислення оцінює речі під кутом зору “істина – неправда”, а почуття – “прийнятне – неприйнятно”. Ці функції утворять пари протилежностей, і якщо людина більш досконала в мисленні, то йому явно не дістає чуттєвості. Кожен член пари прагне замаскувати іншого і загальмувати.

Відчуття – функція, що говорить людині, що щось є, вона не говорить, що це, але лише свідчить, що це щось присутнє. У відчутті предмети сприймаються так, як вони існують самі по собі в дійсності. Інтуїція визначається як сприйняття через несвідоме, тобто зниження картин і сюжетів дійсності, походження, яких неясно, смутно, погано з'ясоване. Функції відчуття й інтуїції є ірраціональними – зовнішнім і внутрішнім сприйняттям, незалежним від будь-яких оцінок.

У свою чергу, раціональні й ірраціональні функції діють взаємовиключним образом. Усі чотири функції представлені двома парами протилежностей: мислення – почуття, відчуття – інтуїція. Хоча кожен індивід потенційно має у своєму розпорядженні всі чотири функції, на перевірку одна з них звичайно виявляється найбільш розвинутою, ніж інші. Її називають ведучою. Функція ж, що розвита менше інших, як правило, перебуває в несвідомому стані і виявляється підлеглою. Найчастіше ще одна функція може бути досить розвита, наближаючи по ступені активності до ведучої функції. Очевидно, що вона представлена іншою парою протилежностей. Ця функція допоміжна. Відповідно до ведучого функцією ми будемо мати чотири функціональних типи: розумовий, почуттєвий, сенсорний, інтуїтивний.

Розумовий тип ідентифікує себе з розумовими процесами і не усвідомлює в собі наявності інших функцій, а попросту придушує їх; його мислення носить автократичний характер, інтелектуальні формули сковують цілісний прояв життя. Почуття виявляється підлеглою функцією. Людські взаємини зберігаються і підтримуються лише доти, поки вони служать і випливають керуючим інтелектуальним формулам, у всіх інших випадках вони легко приносяться в жертву.

Почуттєвий тип відповідно більше розповсюджений у жінок. Твердження і розвиток міжособистісних взаємодій і відносин партнерства є тут головною метою. Чутливість і чуйність до нестатків інших є показовою рисою, основною якістю даного типу. Найбільше задоволення тут зустрічає переживання емоційного контакту з іншими людьми. У своєму крайньому прояві цей функціональний тип може викликати ворожість своїм надмірним інтересом, нездоровою цікавістю з приводу особистих справ інших. Мислення виявляється функцією підлеглої, як таке обслуговуючи інтереси почуттєвих взаємин.

Сенсорний (чутливий) тип характеризується пристосованістю до звичайної миттєво хвилинної реальності, до “тут і зараз”. Чутливий тип виглядає стійким і земним, реальним і сьогоденним у змісті готовності “жити” у дану хвилину, але одночасно він виглядає досить дурним. Чутливий тип фактично придушує інтуїтивні прояви як нереалістичні фантазії й у такий спосіб рятується від обтяжних дріжджів внутрішньої незграбності, інертності.

Інтуїтивний тип мотивується головним чином постійним потоком нових бачень і передчуттів, що виникають від його внутрішнього активного сприйняття. Усе нове і можливе, незрозуміле й інше, відмінне є принадою для даного типу. Інтуїтивний тип частіше вхоплює слабкі зв'язки між речами, що для інших здаються незв'язаними і далекими. Його розум працює стрибкоподібно і швидко, важко простежити його дію. Якщо попросити його діяти більш повільно, він може дратуватися і вважати своїх співрозмовників тугодумами і тупицями. Відчуття як психічна властивість у нього підлегла і подавлена. У реальному житті найчастіше така людина залишається незрозумілим навколишніми, і його прозріння, якщо в результаті вони виявляються конструктивними, повинні терпляче розроблятися іншими людьми.

Звичайний розвиток допоміжної функції зм'якшує і модифікує гостроту прояву описаних вище характеристик. Але і це ще не всі, оскільки відповідно до встановленого типу кожна з функцій може бути орієнтована або інтровертно, або екстравертно. Можливі типи вражено описані в однойменному томі з зібрання творів К.Г. Юнга – “Психологічні типи”, а також у книзі Р. Робертсона “Введення в психологію Юнга” (Ростову-на-Дону, 1999).

В ідеалі індивід повинний повноцінно володіти всіма чотирма функціями для того, щоб давати відповідну адекватну відповідь на будь-які життєві запити. На жаль, у дійсності це недосяжно, хоча і залишається бажаною метою, визначаючи в такий спосіб одну з головних задач аналітичної психотерапії: привести до свідомості дане положення речей і допомогти в розвитку підлеглих, гноблених, нерозвинених функцій для того щоб досягти психічної цілісності.

Індивідуальна психологія Адлера

Індивідуальна психологія Альфреда Адлера має кілька ключових принципів і виходячи з них описує людину. Ці основні принципи: –

людина є єдиним, самогласним і цілісним;–

людське життя – це динамічне прагнення до переваги;–

індивідуум – є творча сутність, що самовизначається;–

соціальна приналежність індивідуума.

Згідно Адлеру, люди намагаються компенсувати почуття власної неповноцінності, що вони випробували в дитинстві, і переживаючи неповноцінність, протягом життя борються за перевагу. Кожна людина виробляє свій унікальний стиль життя, у рамках якого прагне до досягнення фіктивних цілей, орієнтованих на перевагу чи досконалість. (З цим зв'язане поняття “фікційний фіналізм” – ідея про те,