що поводження людини підлегле їм самим наміченим цілям у відношенні майбутнього). Згідно Адлеру, стиль життя особливо ясно виявляється в установках особистості і її поводженні, спрямованому на рішення трьох основних життєвих задач: робота, дружба і любов. Ґрунтуючись на оцінці ступеня виразності соціального інтересу і ступеня активності стосовно цих трьох задач, Адлер розрізняв типи установки, що супроводжують стилю життя: керуючий (самовпевненість, напористість, незначний соціальний інтерес, установка переваги над зовнішнім світом) берущий (паразитизм у відношенні зовнішнього світу, відсутність соціального інтересу, низька ступінь активності), уникаючий (відсутність активності і соціального інтересу, побоювання нудоти, утеча від рішення життєвих задач) і соціально-корисний (сполучення високого ступеня соціального інтересу з високою активністю, турбота про інших і зацікавленість у спілкуванні, усвідомлення важливості співробітництва, особистої мужності і готовності вносити вклад у благоденство інших).
Адлер думав, що стиль життя створюється завдяки творчій силі індивідуума, однак визначений вплив на нього виявляється порядком народження (первісток, єдина дитина, середня чи остання дитина).
Також в індивідуальній психології опір робиться на так названий соціальний інтерес – а саме внутрішню тенденцію людини до участі в створенні ідеального суспільства.
Центральним поняттям усієї теорії Альфреда Адлера є творче “Я”. У цьому понятті втілюється активний принцип людського життя; те, що додає їй значимість; те, під чиїм впливом формується стиль життя. Ця творча сила відповідає за мету життя людини і сприяє розвитку соціального інтересу.
Гуманістичний напрямок
Теорія Абрахама Маслоу
Термін “гуманістична психологія” визначений групою психологів на чолі з Абрахамом Маслоу. Маслоу назвав свій підхід психологією третьої сили, протиставляючи її біхевіоризму і психоаналізу. Гуманістичній концепції властивий екзистенціальний погляд на людину. Як основні принципи висувається трактування особистості як єдиного цілого, марність досліджень на тварин, сприйняття людини як істоти позитивного і творчого у своїй основі, акцент на вивчення психічного здоров'я.
Теорія Маслоу описує мотивацію в термінах ієрархії потреб. Нижчі (основні) потреби повинні бути розумно задоволені, перш ніж потреби вищого порядку стануть домінантою спонукальних сил у поводженні людини. Ієрархія потреб у порядку домінування наступна: 1) фізіологічні; 2) безпеки і захисту; 3) приналежності і любові; 4) самоповага; 5) самоактуалізації.
Маслоу розрізняв два типи мотивів у людини: дефіцітарні мотиви і мотиви росту. Перші спрямовані на зниження напруги, а другі – на підвищення напруги за допомогою пошуку нових і хвилюючих переживань. Маслоу припустив, що обидва роди мотивів біологічно закладені в людях.
Їм було виділено декілька метапотреб (наприклад, істина, краса чи справедливість), за допомогою яких описав самоактуалізуючих людей. Незадоволення метапотреб повинне викликати метапатологи (наприклад, апатія, цинізм і відчуження).
Емпіричні дослідження Маслоу сконцентровані на концепції самоактуалізації. Самоактуалізуючі люди – “колір” людства, люди, що живуть повним життям і досягли потенційним рівнем особистісного розвитку. Їхні характеристики наступні: більш ефективне сприйняття реальності; прийняття себе, інших і природи; безпосередність, простота і природність; центрированість на проблемі; незалежність: потреба в самоті; автономія: незалежність від культури й оточення; свіжість сприйняття; верхові переживання; суспільний інтерес; глибокі міжособистісні відносини; демократичний характер; розмежування засобів і цілей; філософське почуття гумору; креативність (творчі здібності); опір окультуренню.
Феноменологічний напрямок Карла Роджерса
У феноменологічному напрямку психології особистості, розробленому Карлом Роджерсом, центральне місце займає положення, що поводження людини можна зрозуміти тільки в термінах його суб'єктивних переживань. Також мається на увазі, що люди здатні будувати свою долю і по своїй суті є цілеспрямованими, що заслуговують довіри і самоудосконалюються.
З погляду сприйняття людини, є суб'єктивна реальність – особистий світ переживань людини. Центральне місце в цьому світі належить Я-концепції. Елементами, що визначають розвиток Я-концепції, є потреба в позитивній увазі, умови цінності і безумовна позитивна увага. Роджерс затверджував, що здебільшого люди поводяться у відповідності зі своєю Я-концепцією. Погроза виникає, якщо людина відчуває невідповідність між нею і загальним організмічним переживанням, і тоді він намагається захистити цілісність Я с допомогою чи перекручування заперечення сприйняття.
Роджерс важливе місце приділяє відкритості переживанню (здатності людини переживати те, що відбувається усередині нього, без почуття погрози), організмічній довірі (здатності покладатися на внутрішні переживання і почуття як на основу для прийняття важливих рішень), емпіричній волі (суб'єктивному почуттю того, що можна жити саме так, як хочеш). Також серед характеристик повноцінно функціонуючої людини – креативність, тобто творча здатність, здатність продукувати нові ідеї, результати і способи рішення проблем.
Структура Айзенка
Представником диспозиціонального напрямку є Ганс Айзенк. Теорія типів особистості Айзенка ґрунтується на факторному аналізі. Його ієрархічна модель структури особистості включає типи, риси особистості, звичні реакції і специфічні реакції. Типи являють собою безлічі, у яких між двома екстремальними поглядами розташовуються характеристики індивідів. Айзенк підкреслює, що більшість людей не підпадає під крайні категорії. По Айзенку, в основі структури особистості лежать два головних типи (суперриси): інтроверсія – екстраверсія і стабільність – нейротизм. Наявність екстра- чи інтроверсії визначається залежністю реакцій і діяльності людини від зовнішніх вражень, що виникають на даний момент (екстравертованість), чи від образів, уявлень і думок, пов’язаних із минулим і майбутнім (інтровертованість). У невротиків легко виникають депресивні стани навіть у звичайних життєвих ситуаціях. На думку Айзенка, два фактори – нейротизм та екстраверсія-інтроверсія – є основними параметрами особистості людини.
Екстраверти добре засвоюють соціальні норми та легко налагоджують контакти з іншими людьми, тоді як інтроверти погано пристосовуються до незвичайних ситуацій і важко входять у чужий для них світ почуттів інших людей.
Екстраверт відкритий для зовнішніх впливів, а інтроверт, навпаки, глухий до всього, що існує поза його власною особистістю.
Г.Айзенк вважав, що в основі екстраверсії