Постає питання - чи маються які-небудь діяння, який можна назвати універсальними злочинами, тобто які кожне суспільство визначає як карний злочин? Скоріше так, чим ні, інакше ніколи не починалося б спроб уніфікувати знання про природу злочину, і провести аналіз злочинної поведінки суб’єкта.

А юридична психологія, як наукова дисципліна, оформилася б у кожній країні по-різному, настільки, що контакти вчених з різних держав були б дуже скрутні. Хоча є і виключення: перший приклад злочину, який по природі своєї огидний людській совісті - це навмисне убивство. Але й аборт, не карний у карному порядку, багато людей вважають явищем того ж порядку, що й убивство.

Є класичні мотиви при здійсненні злочинів. І, нарешті, є класичні передумови до того, щоб людина перетворилася на правопорушника. Злочин являє собою один зі специфічних видів свідомої людської діяльності, тобто вольовий акт, що припускає ціль, вибір засобів, мотив і оцінку дій.

У цій якості він складає найважливішу характеристику суб’єкта злочину як особистості, його свідомості, психіки. Будь-який прояв людської діяльності, у тому числі і злочинної, є разом із іншим акт суспільного зв'язку індивіда з іншими людьми, елемент людської історії, соціального досвіду. Здійснюється цей зв'язок через поведінку, через вироблені і сформовані в ході історичної практики способи і форми спілкування і відокремлення особистості.

Той чи інший тип поведінки є, як правило, вираженням взаємозв'язку певного типу особистості і її діяльностей. Зокрема, злочинна діяльність, як суспільно небезпечний тип поведінки виражає зв'язок злочинця з іншими людьми, а також з тими історичними умовами, що породили злочинність і сприяють її збереженню. Основною ознакою діяльності, що характеризує, виступає її мотив.

Він є тією призмою, через яку виявляється, що має іманентний характер зв'язок особистості і її діяльностей. У мотивах виражаються початки, що спонукують, внутрішні підстави і цільова спрямованість активності А їх структура характеризує розвиток особистості через її змістовність, тобто через результати засвоєння індивідом елементів соціального середовища, суспільних відносин.

От чому для розуміння соціальної природи і соціально-психологічної характеристики злочинця як типу настільки важливі виявлення й аналіз мотиваційної сфери його суспільно небезпечної діяльності. Цей аналіз допомагає розкрити і соціальний зміст особистісних рис злочинця як типу, і детермінанти злочинної поведінки, і найбільш типові засоби соціально-психологічного механізму злочинної діяльності.

3. З яких етапів складається злочинна поведінка?

Злочин у кримінально-правовій системі визначений в законі.

Він складається в зовні вираженому акті людини - дії чи бездіяльності, що здійснює як об'єктивну, так і суб'єктивну сторону відповідного складу. Це - суспільно небезпечне, винне і карне діяння, ознаки якого точно передбачені в карному законі. Злочинна поведінка - поняття більш широке.

При вивченні злочинної поведінки цікаво не тільки зовнішня суспільно небезпечна і протиправна дія, але і її джерела: виникнення мотивів, постановка цілей, вибір засобів, прийняття суб'єктом майбутнього злочину різних рішень і т.д. Зміст даного терміна - кримінологічний.

Це значить, що зазначене поняття використовується не для визначення основ відповідальності за вчинене, а головним чином для розкриття причин індивідуального злочинного акта. Ніякий зовнішній акт здійснення свідомого вчинку, у тому числі злочину, не відбувається спонтанно; він майже завжди підготовлений більш-менш тривалим періодом формування мотивів, планування й ухвалення рішення про його здійснення.

Йому передує ряд етапів психічної діяльності суб'єкта, що поступово формують спрямованість вчинку на його фактичне виконання. Злочинне поводження людини є процес, що розгортається як у просторі, так і в часі і включаючий дії, які не тільки самі, що змінюють зовнішнє середовище, але і попередні їм психологічні явища і процеси, що визначають генезис протиправного вчинку.

Як відомо, злочини по своїх суб'єктивних властивостях поділяються на навмисні і необережні. У свою чергу, серед навмисних злочинів виділяються зроблені в стані афекту. Механізм злочинної поведінки у всіх цих випадках має свою специфіку.

Найбільш повно і розгорнуто він виступає в групі так званих навмисних злочинах, тих, здійснення яких свідомо планувалося суб'єктом ще до настання ситуації, у якій здійснився його злочинний намір. Механізм навмисного злочину, як найбільш повний, включає три основних ланки:

1. мотивація злочину; 2. планування злочинних дій; 3. виконання злочину і настання суспільно небезпечних наслідків. У першу ланку входять потреби особистості, її плани, інтереси, що у взаємодії із системою ціннісних орієнтацій особистості породжують мотиви злочинної поведінки. В другій ланці механізму злочинної поведінки мотивація вже конкретизуєеться в план протиправного вчинку.

Суб'єкт визначає безпосередні об'єкти своїх дій, а також засоби, місце і час здійснення злочину, приймаючи відповідні рішення. Третя ланка - безпосереднє здійснення злочину. Воно охоплює як злочинні дії (бездіяльності) суб'єкта, так і настання злочинного результату.

По суті справи тут злочинна поведінка збігається зі злочином як зовнішнім актом суспільно небезпечного і протиправного поводження. В усіх цих ланках поведінка суб'єктивно взаємодіє з об'єктивним, особистість - із соціальним середовищем. Власне, ще до формування першої ланки механізму злочинного поводження - мотивації у взаємодії особистості і зовнішнього середовища можна в ряді випадків доглянути передумови майбутнього антигромадського вчинку.

Як говорилося вище, антигромадській мотивації часто передує несприятливе із соціальної точки зору формування людської особистості. Ті потреби, соціальні установки, ціннісні орієнтації, що склалися у особистості, у вирішальній ступені визначають її