Як би ні були перекручені соціальні установки чи ціннісні орієнтації людини, не можна розглядати її як злочинця, якщо вона нічого протиправного, карного в карному порядку не зробила.

Кримінологічно значима поведінка, аналізована із самих її джерел, здобуває юридичне значення лише на останньому, третьому етапі - у процесі виконання задуманого. Процес формування особистості хоча і цікавить право і кримінологію, не є предметом їх вивчення: ця справа педагогіки, психології, соціології й інших наук про людину.

Що ж стосується формування й ухвалення рішення про здійснення злочину, те це вже предмет кримінологічного дослідження. Виникнення цього рішення не є неминучим наслідком несприятливого формування особистості. Це формування може не закінчитися нічим; можливі також переорієнтація і виправлення суб'єкта. Зв'язок між несприятливим формуванням особистості і рішенням вчинити злочин - статистична, вірогіднісна, що спостерігається лише в масі осіб і подій.

Деяка частина осіб, що мають антигромадську орієнтацію, здійснює потім злочину. З іншого боку, їх можуть здійснювати і люди, у формуванні особистості яких важко доглянути негативні моменти.

Відсутність твердого взаємозв'язку між несприятливим формуванням особистості і протиправним вчинком - важливий факт, що зруйнував реакційні представлення про неминучість злочинної поведінки осіб, що виросли в несприятливому середовищі, їх нібито фатальної схильності до злочинів. Коли ж починається та деформація генезису поведінки, яку можна розглядати як перші кроки реалізації злочинного акта?

Дослідження свідчать, що здебільшого вона бере свої джерела в дефектах мотивації поведінки, за якої випливає більш-менш детальне планування й ухвалення рішення про здійснення злочину, а потім вже і саме виконання злочинного наміру.

Відповідно до цієї схеми мотивація вчинку і вважається першою ланкою розглянутого механізму, а настання злочинного результату - його останньою ланкою. Механізм злочинної поведінки містить за формою ті ж психологічні елементи - процеси і стани, і механізм правомірного вчинку, але наповнені іншим соціальним змістом. У них, як і при здійсненні суспільно корисних дій, відображається зовнішнє середовище, у якій діє людині, але це відображення, як правило, дефектне.

Механізм злочину, функціонуючи в розгорнутому чи згорнутому (стиснутому) вигляді, включає різні емоційні стани, реалізує волю і свідомість суб'єкта, однак і емоції, і воля, і свідомість злочинця спрямовані на досягнення антигромадських цілей, і їх зміст суперечить об'єктивним закономірностям соціального розвитку. Аналіз механізму злочинної поведінки показує, що поведінка стає антигромадською і протиправною не в одній якійсь точці причинного ланцюга, що веде до злочинного акта.

Тут доречно відзначити дві обставини: по-перше, як правило, антигромадський характер вчинку складається поступово, починаючи з незначних відхилень від соціально схвалюваних норм; по-друге, "критична крапка" розвитку, після якої поведінка явне здобуває антигромадську спрямованість, може бути розташована у всіляких місцях причинного ланцюжка, що утворить цю поведінку. Так, часом нейтральні в соціальному відношенні потреби зізнаються особою у вигляді таких інтересів, що вже мають сумнівну моральну спрямованість; потім ці інтереси заходять у суперечність із законними можливостями, приводять до появи явно антигромадських цілей і, нарешті, будучи закріплені в рішенні, здійснюються в злочинному поводженні. Цей процес може розвиватися і по-іншому; наприклад, антигромадські елементи поведінки (цілі, засоби для досягнення й ін.) можуть бути нейтралізовані зовнішніми чи внутрішніми факторами. У результаті вчинок буде не злочинним чи аморальним, а нейтральним з погляду права і моральності, або ж особа відмовиться від його здійснення. Аналіз змісту й особливостей функціонування механізму злочинної поведінки дуже важливий як з теоретичної, так і з практичної точки зору. У науковому відношенні він важливий тому, що розкриває властивості особистості злочинця і тих сторін зовнішнього соціального середовища, що утворять причини й умови, що сприяють здійсненню злочинів.

Задача

В процесі розслідування злочину було встановлено, що обвинувачуваний Крилов не приймав участі у нападі на Носкову. Слідчий повинен вирішити питання про правомірність утриманя Крилова під вартою. Він працює в правоохоронних органах досить давно та добре знає, кі неприємності на нього чекають в зв”язку зі зміною міри покарання. Слідчий залишив Крилова під вартою та став шукати підтвердження правомірності його знаходження в слідчому ізоляторі.

Дайте психологічне обгрунтування ситуації, що виникла, назвіть мотиви дій слідчого. Як він повинен був вчинити.

Слідчий, відповідно до вимог законодавства, повинен був змінити міру покарання Крилова.

Однак, він це не вчинив. На мою думку головним мотивом слідчого було уникнення адміністративного покарання, яке він міг би понести в разі того, що змінив зміну міру покарання Крилову. Слідчий вважав, що тим чи иншим чином (незаконним) роздобуде свідчення про те, що Крилов приймав участь у нападі на Носкову. Тобто – слідчий сам порушив закон задля того, щоб самому уникнути адміністративного покарання по службі.

Список літератури

Чуфаpовский Ю. В. Юpидическая психология/ [Ред. М. В. Пушкина]. — М.: Юpистъ, 1995. — 255, [1] с.

Антонян Ю. М. и др. Психология пpеступника и pасследования пpеступлений/ Антонян Ю. М., Eникеев М. И., Эминов В. E. — М.: Юpистъ, 1996. — 335 с.

Коновалова В. О. Пpавова психологія: [Hавч. посібник для студентів вищ. закладів освіти]. — Х.: Основа, 1996. — 182с.

Романов В. В. Юpидическая психология: [Учеб. для студентов, обучающихся по юpид. спец. и юpид. напpавлению]. — М.: Юpистъ, 1998. — 486, [1] с.: ил., табл. — (Психология).

Юpидична психологія: [Підpуч. для студентів, слухачів та куpсантів юpид. вищ. навч. закладів і фак.] / [Андpосюк В. Г., Казміpенко