соціально-адаптивний тип особистості;*

соціально-дезадаптивний тип, з виділенням

проміжних варіантів особистості.

Соціально-адаптивний тип відрізняється високим рівнем нервово-психічної, емоційно-вольової стійкості, протистоянням до стресів, до тривалих психофізіологічних перевантажень, стенічним типом реагування в складних, критичних ситуаціях, розвиненими адаптивними властивостями нервової системи: силою, рухливістю нервових процесів. Ці якості можуть посилюватись добре розвиненим інтелектом, що дозволяє суб’єкту успішно освоювати той чи інший спосіб здійснення злочинів, гнучким мисленням, кмітливістю, прагматичним здійсненням злочину, але і пізніше у ситуаціях активної протидії зусиль правоохоронних органів. Такі особи часто мають досить широке коло інтересів (і не тільки у кримінальній сфері), добру пам’ять, розвинену увагу та уяву, загострене сприймання.

Такий тип особистості розповсюджений серед тих, кого вважають професійним злочинцем, хто є лідерами злочинних груп, активними учасниками здійснення групових злочинів, керівниками різних організованих бандитських формувань. Якщо застосувати цю типологію, тоді можна сказати, що високий рівень соціальної адаптивності відрізняє перш за все осіб, яких віднесено до злісного і особливо небезпечного кримінального типу.

Завдяки своїй соціальній „мімікрії”, швидкому пристосуванню до змін, які відбуваються в суспільстві, представники названих вище злочинних типів для своєї користі здатні вміло добувати різні переваги, блага, присвоюючи незаконним шляхом великі матеріальні засоби. Названі вище якості особистості дозволяють їм довше за інших правопорушників залишатись не впійманими.

Соціально-дезадаптивний тип особистості злочинця. Такі особи відрізняються перш за все своєю низькою емоційно-вольовою стійкістю, зниженим опором до стресу, невротичними симптомами, психічними аномаліями, розладами, психопатичними особливостями особистості, недостатньо високий інтелект, слабо розвинені прогностичні здібності. Крім того, поведінка таких суб’єктів здебільшого буває зумовлена досить примітивними потребами (проводити час в постійних розвагах, які супроводжуються вживанням спиртних напоїв, наркотиків). А оскільки такі потреби не завжди можуть бути задоволені, все це сприяє появі у них неконтрольованого стану фрустрації, підвищеної агресивності, які проявляються при здійсненні різних злочинів насильницького характеру, починаючи від звичайного хуліганства і закінчуючи більш небезпечними злочинними діями, актами вандалізму, розбійними нападами.

Низький рівень соціальної адаптації можна спостерігати у осіб, яких в кримінології вважають нестійким, а також ситуативним типом злочинців, які часто опиняються у владі обставин, якими їм важко управляти, зберігаючи потрібну емоційно-вольову стійкість, самоконтроль за своїми діями і поведінкою. Можна вести мову про проміжні або змішані типи , бо у осіб, що вчинили злочин (маємо на увазі законослухняних громадян) в різній мірі сформовано різні компенсаторні властивості особистості, які дозволяють підтримувати певний рівень соціальної адаптації в різних ситуаціях.

Завдання 2. Психологія конфлікту в правоохоронній діяльності.

Наявність конфліктних ситуацій — одна з невід'ємних ха-рактеристик службової діяльності працівника правоохорон-них органів. Він може стати безпосереднім учасником кон-флікту, долаючи опір правопорушників, або ж включитись у конфлікт між громадянами з метою його вирішення, попере-дження злочину тощо. Нарешті, конфлікт може виникнути в колективі співробітників (між керівником і підлеглим, між працівниками різних служб). Проблема конфлікту надзвичай-но складна і багатоаспектна, тому ми розглянемо лише спе-цифіку та особливості міжособистістних конфліктів, суб'єк-том яких стає співробітник правоохоронних органів при ви-конанні своїх службових обов'язків.

У найбільш загальному вигляді конфлікт можна визначи-ти як загострення суперечностей, що виникають у ре-зультаті відмінності у поглядах, інтересах, прагненнях людей і сприймаються та оцінюються його учасника-ми як несумісні з їх власними. Це супроводжується спро-бами примусового нав'язування власної позиції і призводить до психологічної напруженості та протиборства.

Основними складовими конфлікту є: учасники кон-флікту, причини його виникнення, сприйняття конфліктуючими один одного в ситуації, що виникла (насправді чи уяв-но), спрямованість і емоційна виразність дій конфліктуючих.

У кожному конфлікті можна виділити його окремі компо-ненти (сторони) — пізнавальний, емоційний, вольовий. Піз-навальний компонент полягає в протиріччі сприймання тих чи інших подій, явищ, фактів його учасниками в існуючій ситуації, викривленні уявлень про індивідуальні особливості один одного та займану позицію, справжні причини напру-женості, можливі варіанти вирішення проблеми. Конфлікт може також спричинитися акцентуванням уваги не на ціліс-ному тлі події, а на окремих її фрагментах (частинах, дета-лях), загостренням пам'яті на негативних обставинах, пов'яза-них з контактами конфліктуючих у минулому, низьку кри-тичність мислення, нездатність зрозуміти позицію іншого чи визнати правильність відмінної від своєї точки зору, тенден-ційність та упередженість оцінок.

Емоційний компонент конфлікту виявляється як взаєм-на антипатія чи особлива небезсторонність один до одного, взаємна подразливість та збудливість, агресивність та злобли-вість, неприйнятність емоційного стану іншої людини, емо-ційна тупість чи, навпаки, підвищена ранимість, а також як зневажливість, погорда, презирство, що підкреслено демонст-рується у спілкуванні.

Вольовий компонент конфлікту виражається через взаємну демонстрацію (звичайно — словесну) суперечності позицій, непоступливість, негативізм, небажання зрозуміти один одного і розібратися в ситуації, що склалася, затяте на-в'язування своєї точки зору.

Зазначені компоненти конфлікту взаємодоповнюють один одного, щоразу виявляючись по-різному.

Необхідно розрізняти причину і привід виникнення конфлікту, причому вони можуть бути як справді суттєвими, так і незначними й оцінюватись кожною із сторін по-різно-му. Причини не завжди «лежать на поверхні», вони інколи знаходяться в минулому і тому приховані, незрозумілі одній із конфліктуючих сторін.

Конфлікт може виникнути непередбачене (випадково, си-туативно) чи викликатися спеціально (провокуватися), заго-стрюватися при виникненні сприятливої ситуації. Є ще один варіант виникнення конфлікту, який полягає в поступовому накопиченні у стосунках різних, поки що незначних суперечностей, виникненні ворожнечі та її загостренні, «розпалюван-ні» родичами, близькими — аж до цілковитої неможливості нормального співіснування.

Основними ознаками конфлікту як психологічного фе-номену є:

1) наявність протиріччя (реального чи уявного, вигаданого), що оцінюється як непереборне і набуває відкритої, демон-стративної форми. Таке протиріччя може виникнути влас-не як функція ситуації, так і бути результатом «зусиль»