Для вивчення особливостей спілкування підлітків з батьками в дистантних сім’ях нами використовувався комплекс таких методик: аналітико-синтетичний метод, спостереження, бесіда з підлітками, визначення реактивної та особистісної тривожності за методикою Ч. Д. Спілбергера й Ю. Л. Ханіна, методика незакінчених речень. Досліджувалися учні старших класів сільської ЗОШ.

В результаті дослідження ми змогли виділити дві групи підлітків: діти з дистантних та стабільних сімей. Опрацювавши та порівнявши отримані при дослідженні дані можна побудувати певні висновки.

Діти із дистантних сімей спілкуються переважно з близькими родичами або друзями і дуже рідко з батьками, які в даний час знаходяться за кордоном. Це, на нашу думку, задовольняє потребу у спілкуванні підлітків з членами родини. Діти з стабільних сімей намагаються спілкуватися з усіма оточуючими (сім'я, друзі, однокласники), але найчастіше вони звертаються до мами, а батька певним чином уникають.

В дискантних сім'ях є випадки (20%), коли діти вважають, що батьки не поважають їхню думку. Можливо, таке явище виникає внаслідок недостатності спілкування між батьками і дітьми, або у реальному спілкуванні дорослими не береться до уваги той факт, що підліток вже не мала дитина, що він може приймати рішення, самостійно виконувати ті чи інші справи.

Найбільше цікавляться про справи дітей батьки зі стабільних сімей. У батьків із дистантних сімей найчастіше такий інтерес виникає у стані алкогольного сп’яніння.

Усі підлітки не бажають розповідати погане про свою сім’ю. Школярі хочуть спілкуватися з батьком, але багато підлітків з дистантних сімей позбавлені цієї можливості, оскільки батько зараз за кордоном. Підлітки, у яких батько дома, а мати – за кордоном, вважають, що батько їх нічому не зможе навчити, оскільки вони вже дорослі і самі все знають.

Серед причин виникнення конфлікту у родині можна виділити наступні: заборона щось робити, крик або фізичне покарання дитини батьками, сварки між батьками. Але виникають певні розбіжності між результатами груп. Зокрема, діти зі стабільних сімей часто ображаються на батьків, що вони їх "не бачать" і "не чують". А діти із дискантних сімей таку причину не зазначають. Діти з дискантних сімей найбільше пишаються тими родичами, які залишилися вдома (80%), але обняти і поцілувати бажали б того, хто зараз за кордоном (маму). Це свідчить про дефіцит прояву позитивних почуттів, як по відношенню до іншої особи (до батьків), так і по відношенню до себе (відчути ніжність, лагідність, любов матері чи батька), тобто відчути себе цінним для значущих дорослих. Опитані зі стабільних сімей пишаються всіма своїми родичами.

Більше половини дітей вказує на те, що їх повністю, стовідсотково не знає ніхто. І лише 20% підлітків з дискантних сімей називає маму, а 58,3% підлітків зі стабільних сімей батьків. Можна припустити, що на виникнення таких результатів по впливали кількість та якість спілкування між батьками і дітьми.

Діти із задоволенням проводять дозвілля з батьками, але підлітки з стабільних сімей намагаються знайти в цьому якусь вигоду для себе (наприклад, грошову). Майже всі опитувані вважають, що між батьками і дітьми має бути стовідсоткова довіра, хоча насправді її дуже мало у батьківсько-дитячих стосунках даних сімей. Найбільш високий рівень довіри діти відчувають до матері.      

Отже, ми дійсно можемо говорити, що особливості спілкування підлітка в сім’ї залежать від її благополуччя та стабільності. Коли один із батьків виїжджає за кордон, створюється криза у формуванні його особистості. Деформуючий характер впливу кризової ситуації на поведінку особистості в цілому може стати або реальною можливістю ще одного провалу в житті, етапом дезадаптації, або може зіграти благополучно в особистісному соціальному розвитку, порушуючи звичні структури поведінки, формуючи нові, більш адаптивні шляхи її реалізації. Саме через дані аспекти порушена нами тема потребує подальших досліджень та розробки. Адже за даними соціологічних досліджень служби у справах неповнолітніх при Чернівецькій обласній державній адміністрації кількість сімей, батьки яких виїхали за кордон 2003 рік становила 9827 сімей, на 2004 – 13528, на I квартал 2005 року – 15049 сімей; із них сімей, у яких обоє батьків перебувають за кордоном становили на 2003 рік – 1280 сімей, на 2004 – 1873, на I квартал 2005р. – 2254.

Література:

1.     Виховний потенціал сім'ї в сучасних умовах: Тематична Державна доповідь про становище сімей в Україні за підсумками 2004 року. – К.: Державний інститут сім'ї і молоді, 2004.

2.     Кривко Т. Здоровий морально психологічний клімат сім'ї.

3.     Тарновська О.С. Девіантна поведінка підлітків і превентивна робота.-У 2-х част.Ч.1.- Чернівці: Рута,2003.

4.     Трубавина І. М. Соціально-педагогічна робота з неблагополучною сім'єю. Навчальний посібник. – К.: ДЦССМ, 2003.

5.     Пенішкевич О. Подолання важковихованості у дітей із дистантних сімей.                                                 

Гринюк О. І.

(м . Чернівці)

Трудова міграція населення як соціальна проблема.

Міграція з історичної точки зору – це досить давнє явище. Економічні негаразди, військові конфлікти, національні протиріччя, екологічні катастрофи та інші проблеми по-різному штовхають багатьох людей на переміщення по планеті. Кількість осіб, які щорічно покидають свої країни, оцінюється багатьма мільйонами.

Вже декілька років поспіль в Україні продовжує гостро стояти проблема заробітчанства. Все більше і більше людей виїжджають за кордон у пошуках кращого заробітку, залишаючи тут своїх дітей. Як наслідок, діти ростуть без батька чи без матері, а то і без обох батьків, що без сумніву глибоко позначається на психіці дитини.

Бездоглядність дітей, відсутність контролю за