Як відомо, А.С.Макаренко схвалював дії тих батьків, які залучають синів до домашніх справ, щоб по-легшити працю жінки в сім'ї, прагнення допомогти матері в домашньому господарстві, розвивають у хлопчика благородство, повагу до жінки: "...той, хто здатний ставитись до жінки спрощено і з безсоромним цинізмом, не заслуговує довір'я як громадянин: його ставлення до загальної справи буде також циніч-ним, йому не можна довіряти до кінця" [28, т.2, с. 247].

Прикладів нав'язування дітям традиційного роз-поділу ролей можна навести чимало. Вони домінують як у навчальних підручниках, так і в рекомендаціях батькам сучасними ЗМІ. Наводжу типові приклади.

Дівчинка повинна вміти:

у 3 роки — одягатися, вмиватися, допомагати нак-рити на стіл, розкладати свої іграшки;

у 4 роки — зашнуровувати черевики, витирати пил, поливати квіти;

у 5 років — пришивати ґудзики, застилати постіль, прати плаття ляльки, допомагати мамі принести з магазину покупки;

у 6 років — мити чайний посуд, прасувати під наг-лядом мами носові хустинки, мити підлогу, міняти маленьку наволочку, робити із готового тіста, корис-туючись формочками, печиво;

у 7 років — чистити та різати овочі для салату, під-готувати на компот фрукти, перебирати крупу, при-шивати вішалку до халатика і на рушничок;

у 8 років — купувати у магазині продукти: моло-ко, хліб та ін.; користуватися пилососом, чистити щіткою взуття;

у 9 — 10 років — вишивати, варити яйця, картоплю.

Після такої вікової періодизації розвитку побуто-вих навичок дівчинки напрошується запитання: а чи зашкодять хлопчикові подібні вміння та навички? Чому ці вельми корисні трудові вміння орієнтовані тільки на жіночу стать? Чи не слугують подібні реко-мендації першою сходинкою до подвійної зайнятості жінки?

Порівняння змісту навчального матеріалу підруч-ників і посібників для початкової школи дають змогу охарактеризувати домінуючі гендерні настановлення та їхню динаміку. Динаміка частоти зображень чоловіків (хлопчиків) та жінок (дівчаток) у змісті текстів, заголовків, ілюстра-тивних матеріалах у традиційних та егалітарних ролях свідчить про слабку, проте очевидну тенденцію до вирішення соціальних і сімейних позицій статей. Виявлено позитивні зрушення в спрямуванні дітей на партнерство та взаємозамінність статей у виконанні сімейних і соціальних ролей. Прикладом орієнтації на виховання андрогінних рис у дитини може слугу-вати, наприклад, текст М. Романівської: "Все горіло в Тишкових руках. Пострибали у теплу воду тарілки. Забігав рушник, витираючи їх... Тишко — добрий госпо-дар. Адже мати цілий день працювала — треба їй до-помагати" із завданням — виділити головну думку ("Рідна мова" для 4 класу (за ред, М.С.Вашуленка). Або Олег з оповідання О.Єфімова "Задачі трапляють-ся різні" чи мужні, сміливі дівчатка (Натка з опові-дання В.Нестайка "Космонавти з нашого двору") то-що ("Читанка" для 4 класу (автор — Савченко О.Я.).

Психологи зазначають, що хлопчики та дівчатка, чоловіки й жінки мають багато подібного, як люди, в характерах, поведінці, бажаннях та стосунках і зов-сім мало відмінного. Отже, вважати іншу стать про-тилежною за людськими властивостями було б по-милкою, як і всіх хлопців та дівчат подібними між собою. Дітей потрібно вчити, що не існує видів за-нять чи професій, які б підходили тільки чоловікам або тільки жінкам. А тому не має бути поділу на "ді-воче" та "хлоп'яче" в іграх, трудових уміннях і навич-ках, пізнавальних інтересах. Треба вчитися всього, що цікавить, без огляду на статеву належність. Наприклад, другокласники вчаться пришивати ґудзик на уроках трудового навчання. Недоцільно розділяти на "дівчачі" і "хлопчачі" так звані моторні ігри. І хлопчики, і дівчатка мають навчитися попада-ти в ціль м'ячем, грати в кеглі, накидати кільця на кі-лок, лазити, стрибати, їздити на велосипеді.

Часто батьки вдягають дитину відповідно до її статі або згідно зі своїми уявленнями, не завжди вра-ховуючи бажання дитини. При цьому одяг впливає на поведінку дитини. Одяг традиційний для хлопчи-ка не сковує рухів, дає можливість дитині бути ак-тивною, вона не боїться його забруднити, отже, та-кий одяг визначає активність дитини. Одяг дівчаток, навпаки, сковує рухи, змушує бути охайною, що призводить до пасивності дівчаток. Ось як висміює цей стереотип Г.Остер:

Якщо, миючи у ванні свого сипа-замазуру,

Мама раптом зауважить, що не син це, а донька,

Хай у розпач не впадає, бо великої різниці

Між замурзаними дітьми, чесно кажучи, нема..

Ні хлопчики, ні дівчатка не мають права на гру-бість, жорстокість, зверхність, неповагу до гідності людини, яка є найвищою цінністю, бо це аж ніяк не пов'язано із статевою приналежністю особистості [35, 132].

Отож, прислухаймося до слів Януша Корчака: "Так хто ж кращий, хлопчики чи дівчатка? У кожної людини є достоїнства і недоліки, хто цього не знає? Недоліки і достоїнства є й у дівчаток, і у хлопчиків. Потрібно розуміти один одного, поважати, прощати і любити". Класична педагогічна спадщина базується на ідеях егалітарності, особистісно орієнтованого підходу до дитини, спільного та однакового навчання і вихо-вання хлопчиків і дівчаток, орієнтації їх на рівні