Особливе значення у розвитку самосвідомості має виникнення й розвиток мовлення, що на якісно новому рівні включає дитину в сферу взаємин з дорослими та іншими дітьми.

Подальший розвиток дитячої самосвідомості пов’язаний з виокремленням спонук до виконуваних дій, регулюванням їх у часі. Спонуки виражаються головним чином у бажаннях дитини. Усвідомлення бажання, віднесення його до самої себе, усвідомлення дії як засобу реалізації цього бажання пов’язані з формулюванням дитиною мети свого вчинку, здатністю зберегти цю мету й практично реалізувати її.

Третій рік життя – період інтенсивного психічного розвитку. Дитина вступає в той період, коли потреба в утвердженні та завоюванні своєї самостійності призводить до цілої низки конфліктів. Найчастіше малюк не має на меті нічого поганого – він лише бажає випробувати власну незалежність та її межі. Це період, коли в психічному світі особистості закладаються моральні норми і комплекси, які в подальшому можуть перейти в стійкі особливості особистості [16,153]. На цьому етапі вирішального значення набуває характер взаємин дитини з батьками. Оскільки в малюка ще не має адекватного знання про себе й ставлення до себе, він стихійно приймає ставлення до себе батьків.

Розвиток самосвідомості після трьох років відбувається в напрямку дедалі більшого самоствердження особистості дитини, відбувається подальше накопичення пізнавального, афективного та вольового досвіду, що відбивається на диференціації самооцінок і зростанні їхньої адекватності [16,154].

Отже, проблема пізнання дитиною власного «Я» була й залишається однією з найважливіших і найактуальніших, особливо в період оновлення дошкільної освіти на засадах педоцентризму.

1.2 Розвиток самосвідомості в ранньому віці.

Особистістю називають дитину, яка вміє відповідально самовизначатися, зрозуміло, в межах вікових можливостей. Відповідальність засвідчує вміння малюка орієнтуватися в своїх правах (свободі робити те, що йому хо-четься) та обов'язках (правилах, які обмежують його свободу, визначають межі соціально прийнятної та схва-люваної поведінки, знайомлять з тим, що "можна", "не можна", "необхідно"). Коли педагог упевнений, що кон-кретна дитина здебільшого знає, чого хоче й водночас орієнтується в правилах доцільної поведінки, він може вважати, що розвиток особистості відбувається нормаль-но. Тривогу може викликати, з одного боку, відсутність у малюка власних бажань, повна залежність його пове-дінки та діяльності від волі та вибору дорослих; з друго-го — ігнорування будь-яких правил та норм, намагання добитися свого за будь-яку ціну.

Самовизначитися — означає з власної ініціативи та відповідно до своїх можливостей та інтересів обирати вид діяльності, характер поведінки, предмет симпатії, рід занять, приймати самостійні рішення. Варто поспостерігати, як маленька дитина поводиться в ситуації не-визначеності, дефіциту інформації, браку знань та досвіду. Якщо вона мобілізується, намагається подолати труднощі, виявляє наполегливість і кмітливість, зверта-ється по допомогу до дорослого лише в разі необхіднос-ті, є підстави для задоволення: маля робить упевнені кроки на шляху свого особистісного зростання. Якщо ж воно розгублюється, невпевнене в собі, вередує, пла-че, дратується, наполягає на тому, щоб дорослий за-мість нього впорався зі складною ситуацією або допоміг визначитися з вибором, є підстави вважати, що його особистісний розвиток уже йде небажаним шляхом, потре-бує серйозної уваги батьків і педагогів [7,3].

Буває, що дво - трирічна дитина по-різному поводить-ся в різних життєвих ситуаціях. У такому разі важливо з'ясувати, чому в одних випадках вона свідомо регулює спою поведінку, орієнтується на моральні правила, прагне заслужити схвалення дорослого, а в інших — "наче з прив'язі зривається": не реагує на заборони, не відгуку-ється на ласку й умовляння, поводиться войовничо, аг-ресивно, безсоромно. Дорослі в таких випадках часто розгублюються, нервують, вдаються до фізичних покарань. А це, як відомо, лише підсилює негативний ефект, "піддає у вогонь жару".

Щоб обрати правильну стратегію поведінки у склад-них ситуаціях, дорослі мають розуміти основні причини, що зумовлюють негативні прояви поведінки дитини ран-нього віку. Основні з них:

¦ вікова криза, суть якої полягає в усвідомленні ди-тиною своїх зрослих можливостей, появі бажання урівняти себе в правах із дорослими, звільнитися від надмір-ної опіки, демонстрація близьким дорослим (більше нікому!) своєї незалежності від них; поява негативізму та впертості як механізмів захисту "Я", способів апроба-ції та утвердження своєї самості;

* неврахування дорослими того, що дитина подорос-лішала, багато чого навчилася і вже здатна робити щось самостійно; поводження з нею, як з маленькою: надмірна опіка, контроль, повчання, докори; обмеження; жорс-тке регламентування життя, поведінки, діяльності, прий-нятих нею рішень викликають у неї протест [7,3].

Період кризи рідко в кого з дітей проходить непоміт-но, тож варто набратися терпіння (попереду ще чимало кризових періодів!), переглянути своє ставлення до ма-ляти, відмовитися від сприймання його як нетямущої істоти, внести корективи у свої взаємини з ним. Якщо хо-чемо, щоб малюк був самостійним, — слід надавати йому можливість вправлятися в автономності та незалежності, дозволяти робити власні помилки й шукати шляхи їх ви правлення. Спочатку за допомогою та підтримкою до-рослого, а з часом — і без них.

У мене виникають питання: «Чи так уже важливо дбати про особистісне станов-лення дитини в ранньому дитинстві? Що таке "особистісне зростання"? Чи не досить того, щоб малюк просто був здоровим, умілим, розумним? Спробуємо поміркувати разом.

Особистісне зростання — активний процес становлення, в якому дитина бере на себе посильну відпові-дальність за свої вчинки, діяльність, поведінку. Вона прагне досягти доступних цілей, намагається самостій-но розв'язати елементарні життєві задачі, в неї є певні "дитячі" ідеали, до яких вона прагне. Малюк виробляє найпростіші життєві плани, робить спроби їх реалізува-ти[7,3].

Особистістю