Тривожно-упереджений тип. Ця стратегія зумовлена тим, що в батьків виникає ве-лике почуття тривоги за дитину з моменту її народження, яке з віком дедалі посилюється. Любов до дитини транс-формується у страх втратити її. Звичайні дитячі захво-рювання викликають справжню паніку у дорослих членів сім'ї. Дитині навіюють думку про те, що на неї всюди ча-тує небезпека. Дбаючи про "щасливе" майбутнє свого чада; турботливі батьки одно-часно записують його до музичної школи, на танці, у спор-тивну секцію, наймають репетитора з іноземної мови, аб-солютно не узгоджуючи це з бажаннями сина чи доньки.

Наслідки: страх батьків за дитину призводить до того, що вона стає заляканою, тривожною, її постійно мучать запитання: „А я не захворію?”, „А я не помру?”. Така дити-на не вміє налагоджувати контакти з однолітками, важко адаптується до нових умов, з острахом та недовірою сприй-має все нове і незнайоме. Вона несамостійна, нерішуча, занадто чутлива, боязка, невпевнена у собі. В майбутньо-му постійне стримування, обмеження будь-якої активнос-ті, потреба вивіряти кожну дію провокують виникнення надмірного самоконтролю, "самокопання", почуття неза-доволення собою. Усе це зумовлює формування зани-женої самооцінки як стійкої особистісної структури [12,17].

Егоцентричний тип. Характерними ознаками цього типу неправильного ви-ховання є нав'язування дитині думки, що вона надзви-чайна, виняткова. Це доповнюється постійним захоплен-ням надуманими талантами та перебільшенням наявних здібностей. Обов'язки дитини зведені до мінімуму, права — необмежені. Дорослі приносять себе в жертву своєму чаду. Його найменші бажання миттєво задовольняються. Будь-який режим і дисципліна відсутні. Інтереси людей, які сточують дитину, ігноруються. Вона претендує завжди бути помітною, викликати загальне схвалення, а коли цього немає, виникають істеричні реакції.

Наслідки: в характері дитини розвиваються і за-кріплюються егоїстичні тенденції, надмірно завище-на самооцінка. Не привчена розуміти інтереси інших, вона сприймає агресивно будь які перешкоди. У колективі од-нолітків таку дитину не визнають, оскільки її прагнення бути лідером нічим не підкріплено. Неприйняття дитини однолітками ламає її; руйнується міф, що вона найкраща. На зміну самовпевненості приходять невпевненість, нерішучість, невміння постояти за себе. Постійний душевний дискомфорт посилює відчуття безвиході, що або робить дитину відлюдькуватою, самотньою, або закріплює агре-сивність як рису характеру. Обидва шляхи деструктивні для особистості [12,18].

Кожен з описаних типів неправильного виховання має свою специфіку, зумовлену тими чи іншими чинниками. При цьому наслідки зазначених виховних стратегій вражають своєю ідентичністю. Втім найбільше занепокоєння викли-кає те, що особистісні трансформації, зумовлені низькою самооцінкою дитини, в міру дорослішання поглиблюються і закріплюються у її свідомості, характері, поведінці. Спрогнозувати подальші події за таких умов неважко. Людина із заниженою самооцінкою через свою невпевненість постійно очікує приниження, обману, насмішки, обра-зи. Захищаючись, вона ховається за стіною недовіри, занурюється у хворобливий стан самотності та ізоля-ції. Це неминуче породжує апатію, млявість, байдужість до себе й оточення. Таким людям важко бачити, чути, ро-зуміти інших, чітко мислити і приймати самостійні рішен-ня, тому вони або принижуються перед іншими, потрапля-ють у цілковиту сліпу залежність, або ж, навпаки, грубо і деспотично придушують інших. Низька самооцінка спри-чинює постійний страх — незмінний супутник недові-ри й самотності.

Описані вище родини можна віднести до розряду проблемних. Проте це не слід сприймати як фатум. Досвід роботи з такими сім'ями показує, що першим і найважли-вішим кроком до оптимізації виховного процесу є усвідом-лення батьками двох важливих речей:

1. Родинна система — це живий організм, який має тен-денцію до еволюції.

2. Кожна родинна структура потенційно володіє дивовиж-ною здатністю до самозбереження, самопідтримки та саморозвитку.

Фахівцями — психо-логами, психотерапевтами, педагогами — виявлено уні-версальні механізми, які мають лежати в основі розумного виховання. Такими, зокрема, є:

1. Прийняття дитини.

2. Удосконалення системи схвалень і покарань.

3. Налагодження суб'єкт - суб'єктних взаємин у підсисте-мі "батьки — діти" [12,18].

Термін "прийняття" розглядається як безу-мовно позитивне ставлення до дитини незалежно від то-го, чи радує вона дорослих у даний момент. Безумовне прийняття не означає буквально, що інші значущі люди повинні пробачати або схвалювати усе, що дитина робить або говорить. Насправді йдеться про створення такого сімейного оточення, в якому малюка хва-лять і визнають як повноцінного члена родини, котрий ін-коли може бути нестерпним, але якого все ж таки люб-лять. Готовність батьків до повного прийняття дитини визначається такими кроками: дозво-лом їй бути такою, якою вона є; увагою до її почуттів і думок, умінням почути та зрозуміти їх; здатністю підтри-мати дитину, усвідомлюючи що її цінності та системи по-глядів можуть не збігатися з батьківськими; повагою до позиції дитини, вірою в її сили та можливості; готовністю ділитися власними цінностями і поглядами, створюючи тим самим можливість дитині розуміти інших; поблажливим і терплячим ставленням до своїх вихованців. За всім цим стоїть безкорислива, істинна любов батьків до дітей, яка допомагає дорослим відмовитися від фіксації на слабкостях, недоліках, недосконалостях, спрямовує виховні зусилля на підкріплення позитивних якостей особистості дитини, на підтримку її сильних сторін. Найважливіше, що ця стра-тегія виграшна для всіх учасників виховного процесу — батьків і дітей, а відтак для сім'ї в цілому. Адже саме в такій атмосфері, де безоцінно приймаються будь-які індивідуальні відмінності, де любов і прихильність ви-ражаються відкрито, де помилки допомагають здо-бути новий досвід, де спілкування відкрите й довір-че, де особиста відповідальність і чесність — обов'язкові складові взаємин, може сформуватися почуття самоцінності в кожного