2.2 Діагностика сформованості самосвідомості.

В основу вивчення самосвідомості дітей дошкільного віку покладено метод спостереження. У ході спостереження вихователь має змогу ретельно записувати дії та висловлювання дитини, які його цікавлять. Тут необхідно пам’ятати таке правило: слід розмежовувати дії та висловлювання дитини від їх тлумачення дорослим. Записувати дані спостереження потрібно того дня, коли воно виконувалось. Дуже важливо, щоб спостереження здійснювалось за різних умов – під час занять, вільних ігор, виконання режимних моментів чи на прогулянці, оскільки дитина може поводитися залежно від обставин. В ході спостереження вихователь може використати елементи бесіди (опитування дитини). При цьому треба пам’ятати правило: запитання краще ставити дитині у зв’язку з виконанням нею на даний момент певного завдання або дії. Не можна вивчати дитину за її відповідями. Останні лише уточнюють або доповнюють знання про дитину, отримані за допомогою спостереження. На відповіді дитини значною мірою впливає те, якої думки дитина про себе, але вони не можуть свідчити про те, якою вона є насправді.

Не всі складні питання, які виникають під час вивчення дитини, можуть вирішувати педагоги. Тоді на допомогу вихователеві приходять психологи, які використовують для обстеження дитини спеціальні експериментальні методи дослідження.

Вивчення самосвідомості дитини на практиці здійснюється за допомогою схеми, автором якої є Г. Урунтаєва (див додатки) [10,7-8].

Вивчення самосвідомості дитини було проведено методом спостереження і опитування в старшій групі ДНЗ № 4 „Веселка” м. Івано-Франківська. Вибірка - 20 дошкільників.

Опрацювавши дані спостереження, було виявлено, що досить низького рівня є самоконтроль дитини і часто він залежить від присутності дорослого. Тому особливу увагу педагогам слід звернути на активізацію самостійності дітей (самоконтроль діяльності, самостійність висновків і суджень, самостійність діяльності, рішення проблемних ситуацій при мінімальній участі дорослого). Занепокоєння викликає і той факт, що самооцінка багатьох дітей є занижено або завищеною. Також помітним є те, що дитина дошкільного віку є психологічно залежною від думки про неї дорослих, особливо батьків (це було з’ясовано під час бесіди з вихованцями). Пов’язане це, очевидно, з недоліками сімейного виховання і низькою психолого – педагогічною культурою батьків.

2.3 Рекомендації для батьків та педагогів.

Батьки впливають на поведінку дитини, заохочуючи або осуджуючи, застосовуючи ті чи інші види покарання, да-ючи їй певну свободу у виборі поведінки і діяльності. Влас-не, у них малюк вчиться уміти, що саме йому не слід ро-збити. Під час такого навчання спрацьовує безліч різних механізмів: сприймання словесних вказівок батьків, копіювання зразків їхньої поведінки, зіставлення їх з поведін-кою інших людей. Поступово дитина починає розпізнава-ти різні типи поведінки, навчається прогнозувати емоційну реакцію батьків на свої вчинки. У неї формується уявлен-ня про те, що і як треба робити, щоб її похвалили, а за що можуть покарати. Батьки мають пам'ятати, що схвалення належної поведінки дитини важливіше для її особистісного розвитку, ніж осуд. Втім практикою ви-ховання доведено, що невміла похвала може завдати ди-тині непоправної шкоди, тим часом як уміле покарання мо-же бути надзвичайно корисним. Найважливіше правило, яким мають керуватися батьки, заохочуючи чи осуджую-чи полягає у тому, що оцінювати треба тільки вчинки і справи дитини, а не її саму. Будь-яке схвалення скла-дається з двох компонентів — висловлювання дорослих і висновків дитини. Сказане батьками має виражати чіт-ку позитивну оцінку дитячих вчинків або намірів. Це су-дження має висловлюватися в такій формі, щоб дитина могла зробити безпомилковий реалістичний висновок про себе саму. Наприклад, почувши на свою адресу слова: „Дякую за те, що помив машину. Тепер вона виглядає, як новенька”, — син може зробити висновок: "Я добре по-працював, і мою роботу оцінили". Ці моменти над-звичайно важли-ві у плані особистісного розвитку дитини. Адже те, що скажуть хлопчик чи дівчинка про самих себе у відповідь на сло-ва дорослого, во-ни пізніше повто-рять подумки. Ці внутрішні пози-тивні оцінки ве-ликою мірою ви-значають гарну думку дитини про себе і про навколишній світ. Надалі це неодмінно сприятиме розвитку позитивно-го самоставлення, адекватної самооцінки, самоповаги.

Справжніх успіхів у вихованні досягають ті батьки, які вміють чітко визначити межі дозволеної і недозволеної поведінки дітей, ураховуючи їхні вікові та індивідуальні особливості. Відомий психотерапевт Володимир Леві ви-ділив сім правил, яких, на його думку, варто дотримува-тись, аби покарання було продуктивним, а не руй-нівним:

1. Покарання не повинно шкодити здоров'ю — ні фізич-ному, ні психічному. 2. Якщо є сумніви, карати чи не карати, — не карайте.

3. За один paз — одне покарання ("салат із покарань" — страва не для дитячої душі).

4. Краще не карати взагалі, ніж карати із запізненням.

5. Покараний — вибачений. (Про старі гріхи — ні слова. Не заважайте починати життя спочатку).

6. Покарання — без приниження. (Покарання не має сприйматися дитиною як торжество вашої сили над її слабкістю).

7. Дитина має боятися не батьківського покарання, а того, що вона завдає комусь болю своїми словами, діями, вчинками або навіть намірами [12,19].

Важливо також ураховувати, що якість взаємин у під-системі "батьки — діти" залежить не від того, скільки разів на день дорослі хвалять чи карають дитину, хо-ча і в цьому має бути певний баланс, а насамперед від того, як вони це роблять.

Більшість батьків приблизно однаково назвуть якості, які вони хотіли б бачити у своїх дітях: чесність, самопова-га, ерудиція, сила, здоров'я, краса, ясний розум, уміння любити, почуття гумору, відповідальність, уміння налаго-джувати взаємини з іншими. "Я хочу пишатися своєю ди-тиною",— скаже будь-який батько чи мати.