-Бачив у лісі широку стежину і зламані дерева. На стежині були сліди від великих лап. Один кінець стежини веде до річки, а інший я ще не встиг обслідувати.

-Давай проаналізуємо, - відповів Аналіз. – Ми маємо стежину, на якій залишилися сліди, а стежина веде до річки. Значить…

-Значить, - підхопив Синтез, - по цій Стежині ходить великий звір. Ходить він до річки на водопій. Тоді інший кінець стежини веде до його житла.

-Чудово! – захоплено сказав Сприйняття. – Які ви розумні. Я б не здогадався.

-Ти ж – Сприйняття! – сказав професор Мислення. – Ти тільки бачиш, чуєш, але думати і опрацьовувати нові знання ти не вмієш. Це робота Аналізу і Синтезу.

-Тоді я піду подивлюся на житло цього звіра, - сказав розвідник і пішов.

Рухаючись по стежині, він підійшов до великої печери. Біля неї було багато кісток, а з темряви доносилося важке дихання і світилися великі, страшні очі. Якби це побачив професор Мислення, то зрозумів би, що звір цей дуже небезпечний, злий і кровожерливий. Але розвідник не вмів думати, він зайшов у печеру. Прямо йому назустріч йшов величезний Дракон, із ніздрів його виривалося полум’я.

-Я поки що не буду тебе їсти, - промовив Дракон. – Адже ти не один у моєму лісі. Скоро за тобою прийдуть твої друзі і тоді я пообідаю.

Довго чекали професор Мислення, Аналіз і Синтез свого розвідника. Порадившись, пішли на пошуки і також опинилися біля печери Дракона.

-Ось ви і тут! – заревів Дракон. – Ось мій обід прийшов.

-Ми прийшли до тебе самі, - спокійно сказав професор Мислення. – Дай нам шанс врятуватися. За старими драконячими звичаями ти повинен загадати нам три загадки. Якщо ми не відгадаємо їх, тоді – нічого не вдієш – їж нас на здоров’я. Але якщо ми правильно дамо відповідь, ти повинен усіх нас відпустити.

Дракону не сподобалося те, що сказав професор, але такий звичай дійсно був і він мав його дотримуватися.

- Ну добре, - заревів Дракон. – Я загадаю вам складні загадки. Їх загадував мені один психолог. Слухайте першу:

Без чого нецікавим здається нам життя?

Без чого пісня кожна не радує буття?

Без чого наше серце не може відчувати?

Без чого кожен може лиш автоматом стати?

-Давайте проаналізуємо, - відразу ж озвався Аналіз. – Отож, що ж прикрашає наше життя, надає йому смак, що дає змогу переживати, слухати пісні, а відсутність його перетворює нас на роботів?

-Мені здається, усе зрозуміло, - сказав Синтез. – якщо ми зберемо всі перелічені ознаки докупи, то стає зрозуміло, що мова йде про емоції і почуття.

Дракон невдоволено пробурмотів:

-Добре, першу загадку ви відгадали. Подивимося, як справитеся з іншою:

Скільки буде п’ять плюс п’ять?

Пташка як співає?

Чому легко так пізнать

Тих, з ким зустрічаюсь?

Ці питання хай мені

Більш ніхто не ставить

Відповідь на них в житті

Приготує…

-І справді, адже я знаю, що п’ять і п’ять – буде десять, - пробурмотів Аналіз. – І я можу уявити, як щебечуть пташки. Що ж мені допомагає?

-І обличчя знайомих людей ми одразу ж впізнаємо, – додав синтез. – Але чому?

-Я зрозумів! – скрикнув професор Мислення. – Усі ці знання зберігаються у нашій пам’яті!

Дракон здивовано подивився на своїх полонених, які ніяк не хотіли, щоб він їх з’їв. Уже дві загадки були відгадані. Він люто глянув і заревів:

-Ну що ж, слухайте останню, найскладнішу загадку:

Розгадати таємниці

Відповісти на запитання –

Це, звичайно, все дрібниці,

Якщо маєш ти бажання

Що до чого розібратись,

Здобувати скарб знання,

Що завгодно зрозуміти

Допоможе…

Як же був здивований Дракон тим, що друзі відразу здогадалися про що йде мова у цій загадці.

-Такі важкі завдання дійсно мені під силу, - з гордістю сказав професор. Розібратися, що до чого, звичайно, зможу, тому що я і є Мислення.

Дракон аж посинів із люті, бо зрозумів, що сьогодні йому не вдасться пообідати. Він змушений був відпустити полонених.

Запитання дітям:

Як звати професора, що всюди шукав знання і був дуже розумний?

Як ви думаєте, де зберігається Королівська Скарбничка Пам’яті?

Як звали вірних друзів професора Мислення?

А їхнього розвідника?

Казка «Про Дерева - Характери».

У далекому дивному світі, у до-лині, що розляглася серед висо-ких і неприступних гір, росли Де-рева-Характери.

Це були незвичайні рослини. Вони своїм зовнішнім виглядом відображали характери людей, що жили далеко за горами. У кожно-го Дерева-Характера од стовбура відходили чотири головні гілки і багато маленьких. Ці гілки мали свої назви:

Одна називалася — Ставлення до людей, які тебе оточують.

Друга мала назву — Ставлен-ня до справи, яку виконуєш.

Третя гілка — Ставлення до себе.

Четверта гілка була — Став-лення до власності (до свого і чу-жого).

У кожного Дерева-Характера гілка Ставлення до людей була найбільшою. В одного дерева вона витягнулася стрімко вгору, тому що виростила її матінка - Правдивість. В іншого дерева — скручена кільцем Брехні. А десь гілка Ставлення до себе з вик-ликом стирчала гілкою Самозакоханості, десь схилилася май-же де землі від своєї Приниже-ності, а десь спокійно підніма-лася до сонечка, як утілення Скромності. Гілка Ставлення до власних речей на деяких