За ознакою комунікативних установок членів родини розрізняють корпоративні (прагматичні) і альтруїстичні типи. Перший тип передбачає спілкування на договірних засадах, кожен виконує покладені на нього обов’язки. Як правило в таких сім’ях здійснюється суворий контроль за виконанням обов’язків, існує система позитивних і негативних санкцій. На відміну від цього спілкування і співжиття в альтруїстичних сім’ях ґрунтується на свідомому визнанні членами родини відповідальності за добробут інших.

За кількістю і характером комунікативних зв’язків виділяють відкриті і закриті сім’ї. у відкритих особистісна спрямованість не обмежується лише родинних інтересів і цілей. Члени сім’ї включені в різноманітні соціальні зв’язки. Специфікою цього типу є відкритість до нових контактів. Закриті сім’ї є комунікативно самодостатніми, кількість їх поза сімейних контактів обмежена.

В залежності від адаптивних ресурсів виділяють гнучкі інертні сім’ї. Гнучкий тип характеризується здатністю швидко переорієнтуватися, відповідно до змін умов життя. Інертні ж, навпаки, відрізняються консервативністю, особливо щодо переоцінки й зміни усталених стандартів поведінки [10, 548 - 551].

Сім’я є тим джерелом яке дає знання дитині національних традицій, звичаїв, моральних та духовних цінностей, виховує для суспільства нових громадян, передає мову, основні форми поведінки, тобто виконує соціалізуючи функцію.

Соціалізація – це процес входження людини у суспільство на основі засвоєння нею цінностей, норм, настанов, зразків поведінки, притаманному певному суспільству, соціальній спільноті, групі.

Соціалізація – це двохсторонній процес взаємообумовленої взаємодії людини і середовища, який передбачає включення її в систему суспільних відносин шляхом засвоєння соціального досвіду та самостійного відтворення цих відносин у ході яких формується унікальна особистість.

Як вже зазначалось, сім'я є важливим і першим фактором соціалізації людини, якість якої залежить від багатьох чинників: освіченості членів сім’ї, їх участь у суспільному житті, включенням у функціонування соціальних інститутів (зайнятість на роботі і навчанні), умов проживання, гігієнічних особливостей.

Соціалізація людини загалом здійснюється завдяки її механізмам. Так, у сім’ї використовується традиційний механізм, який передбачає не усвідомлене, не критичне сприйняття норм і цінностей, що притаманні певній родинні. Стиль виховання тісно пов'язаний з національними традиціями, культурою суспільства, соціальною приналежністю.

Багаторівневий і глибинний вплив сім’ї пов'язаний з психологічними аспектами соціалізації дитини:

Закріпленням певної поведінки дитини через заохочення чи покарання за порушення правил і норм встановлених в сім'ї.

Ідентифікацією – дитина наслідує батьків, орієнтується на їх приклад.

Сім'я впливає на фізичний і емоційний розвиток дитини, на формування гендерних стереотипів, цінності, самооцінку, ефективність реалізації людини.

Варто також відмітити, що процес становлення людини також залежить від єдності внутрішніх і зовнішніх факторів.

До зовнішніх умов можемо віднести природне і суспільне середовище, які безпосередньо впливають на потенціал людини, дають певний спектр можливостей для реалізації і опираються на внутрішні фактори (природні нахили, задатки та ін.). Від природи внутрішнього устрою людини залежить, що саме з вона використовуватиме із зовнішнього світу (як навчатиметься, в якій сфері реалізовуватиметься), що буде для неї значущим, а це, як вже зазначалося, залежить від сформованих цінностей людини.

Порушення виховання в сім'ї розуміють як стійке поєднання певних рис виховання, що призводить до негативних наслідків розвитку особистості дитини. Для аналізу таких порушень виховання використовують такі критерії:

Рівень протекції (тобто скільки сил і часу приділяють батьки дитині):

Гіперпротекцію як надмірну увагу до проблем виховання;

Гіпопротекцію як недостатню увагу ;

Ступінь задоволення потреб (якою мірою діяльність батьків націлена на задоволення матеріально – побутових і духовних потреб дитини):

Потурання – прагнення батьків до максимального й некритичного задоволення потреб;

Ігнорування потреб дитини;

Рівень вимогливості до дитини в сім'ї виступає у вигляді заборон, покарань по відношенню до неї, а також проявляється яв колі її обов’язків:

Надмірна вимогливість – обов’язків(містить ризик психотравматизму й розвитку в дитини почуття, власної несвободи і залежності від батьків);

Недостатність вимог – обов’язків (як наслідок складність в залученні дитини до будь-якої справи);

Надмірність вимог (формує у дітей реакцію емансипації з захисно – агресними проявами або, навпаки, розвиток її чутливості й тривожності);

Недостатність вимог – обов’язків (стимулює розвиток сваволі й надмірної самостійності дитини, сприяє формуванню нестійкого типу характеру);

Надмірність санкцій (бурхливе, надто суворе реагування навіть на незначні порушення поведінки дитини зазвичай призводить до формування залежної безініціативної особистості дитини або ж набутої агресивності як захисно – агресивного реагування на позицію батьків);

Мінімальність санкцій, що проявляється у відсутності системи контролюючих дій з боку батьків, у їхньому ставленні до заохочування дитини та в сумнівах у результативності будь-яких покарань.

Наведені риси, поєднуючись між собою, утворюють певний тип порушень сімейного виховання. Ці типи умовно поділяються на такі:

Потуральна гіперпротекція (характерна для потурального стилю виховання);

Домінуюча гіперпротекція (авторитарний стиль), емоційне відкидання (авторитарний і ліберальний стилі);

Підвищена моральна вимогливість (авторитарний стиль);

Гіпопротекція (ліберальний стиль).

Усі ці недоліки виховання впливають на особистість дитини, її характерологічні особливості, психіку, спричинюють відхилення в розвитку. Причинами такої батьківської поведінки є неефективна батьківська поведінка по відношенню до дитини. Причинами таких прорахунків у вихованні є педагогічна і психологічна неграмотність батьків, ригідні стереотипи виховання, вплив особливостей спілкування в сім'ї на відносини батьків і дітей, особистісні проблеми й особливості батьків, які вносяться у спілкування з дитиною. Також важливе місце посідає розв’язування батьками власних проблем за рахунок дитини, перенесення на них власних не втілених мрій, сподівань. Це може відображатися у присвоювання дитині власних якостей, винесення конфлікту між подружньою парою на виховання підростаючого покоління, зсув в установках батьків по відношенню до статі дитини (надання переваги жіночим або чоловічим якостям у дитини протилежної статі, висловлення батьками очікування мати дитину іншої статі), нерозвиненість батьківських почуттів, надмірній