За кількістю і характером комунікативних зв’язків виділяють відкриті і закриті сім’ї. у відкритих особистісна спрямованість не обмежується лише родинних інтересів і цілей. Члени сім’ї включені в різноманітні соціальні зв’язки. Специфікою цього типу є відкритість до нових контактів. Закриті сім’ї є комунікативно самодостатніми, кількість їх поза сімейних контактів обмежена.

В залежності від адаптивних ресурсів виділяють гнучкі інертні сім’ї. Гнучкий тип характеризується здатністю швидко переорієнтуватися, відповідно до змін умов життя. Інертні ж, навпаки, відрізняються консервативністю, особливо щодо переоцінки й зміни усталених стандартів поведінки [10, 548 - 551].

Сім’я є тим джерелом яке дає знання дитині національних традицій, звичаїв, моральних та духовних цінностей, виховує для суспільства нових громадян, передає мову, основні форми поведінки, тобто виконує соціалізуючи функцію.

Соціалізація – це процес входження людини у суспільство на основі засвоєння нею цінностей, норм, настанов, зразків поведінки, притаманному певному суспільству, соціальній спільноті, групі.

Соціалізація – це двохсторонній процес взаємообумовленої взаємодії людини і середовища, який передбачає включення її в систему суспільних відносин шляхом засвоєння соціального досвіду та самостійного відтворення цих відносин у ході яких формується унікальна особистість.

Як вже зазначалось, сім'я є важливим і першим фактором соціалізації людини, якість якої залежить від багатьох чинників: освіченості членів сім’ї, їх участь у суспільному житті, включенням у функціонування соціальних інститутів (зайнятість на роботі і навчанні), умов проживання, гігієнічних особливостей.

Соціалізація людини загалом здійснюється завдяки її механізмам. Так, у сім’ї використовується традиційний механізм, який передбачає не усвідомлене, не критичне сприйняття норм і цінностей, що притаманні певній родинні. Стиль виховання тісно пов'язаний з національними традиціями, культурою суспільства, соціальною приналежністю.

Багаторівневий і глибинний вплив сім’ї пов'язаний з психологічними аспектами соціалізації дитини:

Закріпленням певної поведінки дитини через заохочення чи покарання за порушення правил і норм встановлених в сім'ї.

Ідентифікацією – дитина наслідує батьків, орієнтується на їх приклад.

Сім'я впливає на фізичний і емоційний розвиток дитини, на формування гендерних стереотипів, цінності, самооцінку, ефективність реалізації людини.

Варто також відмітити, що процес становлення людини також залежить від єдності внутрішніх і зовнішніх факторів.

До зовнішніх умов можемо віднести природне і суспільне середовище, які безпосередньо впливають на потенціал людини, дають певний спектр можливостей для реалізації і опираються на внутрішні фактори (природні нахили, задатки та ін.). Від природи внутрішнього устрою людини залежить, що саме з вона використовуватиме із зовнішнього світу (як навчатиметься, в якій сфері реалізовуватиметься), що буде для неї значущим, а це, як вже зазначалося, залежить від сформованих цінностей людини.

Порушення виховання в сім'ї розуміють як стійке поєднання певних рис виховання, що призводить до негативних наслідків розвитку особистості дитини. Для аналізу таких порушень виховання використовують такі критерії:

Рівень протекції (тобто скільки сил і часу приділяють батьки дитині):

Гіперпротекцію як надмірну увагу до проблем виховання;

Гіпопротекцію як недостатню увагу ;

Ступінь задоволення потреб (якою мірою діяльність батьків націлена на задоволення матеріально – побутових і духовних потреб дитини):

Потурання – прагнення батьків до максимального й некритичного задоволення потреб;

Ігнорування потреб дитини;

Рівень вимогливості до дитини в сім'ї виступає у вигляді заборон, покарань по відношенню до неї, а також проявляється яв колі її обов’язків:

Надмірна вимогливість – обов’язків(містить ризик психотравматизму й розвитку в дитини почуття, власної несвободи і залежності від батьків);

Недостатність вимог – обов’язків (як наслідок складність в залученні дитини до будь-якої справи);

Надмірність вимог (формує у дітей реакцію емансипації з захисно – агресними проявами або, навпаки, розвиток її чутливості й тривожності);

Недостатність вимог – обов’язків (стимулює розвиток сваволі й надмірної самостійності дитини, сприяє формуванню нестійкого типу характеру);

Надмірність санкцій (бурхливе, надто суворе реагування навіть на незначні порушення поведінки дитини зазвичай призводить до формування залежної безініціативної особистості дитини або ж набутої агресивності як захисно – агресивного реагування на позицію батьків);

Мінімальність санкцій, що проявляється у відсутності системи контролюючих дій з боку батьків, у їхньому ставленні до заохочування дитини та в сумнівах у результативності будь-яких покарань.

Наведені риси, поєднуючись між собою, утворюють певний тип порушень сімейного виховання. Ці типи умовно поділяються на такі:

Потуральна гіперпротекція (характерна для потурального стилю виховання);

Домінуюча гіперпротекція (авторитарний стиль), емоційне відкидання (авторитарний і ліберальний стилі);

Підвищена моральна вимогливість (авторитарний стиль);

Гіпопротекція (ліберальний стиль).

Усі ці недоліки виховання впливають на особистість дитини, її характерологічні особливості, психіку, спричинюють відхилення в розвитку. Причинами такої батьківської поведінки є неефективна батьківська поведінка по відношенню до дитини. Причинами таких прорахунків у вихованні є педагогічна і психологічна неграмотність батьків, ригідні стереотипи виховання, вплив особливостей спілкування в сім'ї на відносини батьків і дітей, особистісні проблеми й особливості батьків, які вносяться у спілкування з дитиною. Також важливе місце посідає розв’язування батьками власних проблем за рахунок дитини, перенесення на них власних не втілених мрій, сподівань. Це може відображатися у присвоювання дитині власних якостей, винесення конфлікту між подружньою парою на виховання підростаючого покоління, зсув в установках батьків по відношенню до статі дитини (надання переваги жіночим або чоловічим якостям у дитини протилежної статі, висловлення батьками очікування мати дитину іншої статі), нерозвиненість батьківських почуттів, надмірній їх розширеності, фобії втратити дитину та ін.

Подібні порушення викликають не адекватну поведінку дитини, впливають на її світобачення, сприйняття зовнішнього світу і самої себе та призводить до певних