Цікаво відзначити, що під впливом діяльності в дитини формується ставлення не тільки до людей, але й до речей.

Отже, внутрішнє емоційне ставлення до оточуючої дійсності немовби виростає з практичної взаємодії з цією діяльністю і, як наслідок, виникають нові емоції.

Важливою умовою органічного входження дитини в шкільне життя є подібність ціннісних орієнтацій ігрової і навчальної діяльності.

У молодших школярів емоційні процеси стають дедалі більш вибірковими та керованими у зв’язку з виходом на перший план системи довільної регуляції. Поява щоденних обов’язків і регламентованого соціального контролю значно знижує імпульсивність емоцій, сприяє формуванню почуття відповідальності.

Емоційним відхиленням у цьому віці можна вважати байдужість до навчання, оцінок вчителя, відсутність тенденції до зниження імпульсивності.

У школяра, крім підвищення стійкості (тривалості) емоційного процесу, легко простежується його вибірковості. Так, переключити увагу трирічного малюка досить просто, відвернути 6 -7 – річну дитину від актуального бажання вже складніше, а в підлітка – це здебільшого є вже неможливим.

Формування почуття можна уявити як більш або менш тривале узагальнення, своєрідну кристалізацію подібних за своїм суб’єктивним забарвленням емоційних явищ. Так, перше почуття симпатії до найближчого дорослого виникає на грунті тривалого накопичення у дитини актів (вражень) ситуативно-особистісного спілкування з близькими для неї людьми.

Цілком сучасною виглядає запропонована ще Г.Я. Трошиним (1915 р.) загальна схема класифікації почуттів: 1) фізичні (голод, статеве егоїстичне почуття і т.д.); 2) соціальні (симпатія, материнське почуття, совість…); 3) духовні (інтелектуальні, естетичні…). Якщо фізичні почуття закладені переважно спадково, то для 2-ої і особливо для 3-ої групи почуттів закладені спадково лише задатки.

Саме в цього дослідника вперше знаходимо уявлення про генезис емоційної, чуттєвої сфери, органічний зв’язок між ентогенезом емоційної сфери та особистості, а також місце почуттів у структурі особистості.

У розвитку кожного виду почуттів розрізняють наступні періоди:

І. фізіологічно – інстинктивний

ІІ. Період первинних емоцій (безпредметних)

ІІІ. Період вторинних (предметних) емоцій

ІV. Період вищого ідейного почуття, коли відбувається з’єднання певного почуття з вищими ідеями [4, с. 48-49]

Про відхилення у формуванні особистості свідчить відсутність (або слабо розвиненість) вторинних, власне людських соціально-моральних емоцій та почуттів.

Участь емоцій у керуванні поведінкою і діяльністю людини обговорювали ще мислителі Древньої Греції. Розглянемо різні функції емоцій, які вони виконують.

Мотиваційна роль емоцій. Емоції відіграють помітну роль на всіх етапах мотиваційного процесу: при оцінці значущості зовнішнього подразника, при сигналізації потреби, яка виникає, й оцінці її значимості, при прогнозуванні можливості задоволення потреби, при виборі мети.

Емоції як оцінка значущості зовнішнього подразника. На першому (мотиваційному) етапі головне призначення емоцій – сигналізувати про користь або шкоду для організму того чи іншого стимулу, явища, які позначаються певних знаком (позитивним або негативним) ще до того, як їх буде усвідомлено, логічно оцінено.

Виконуючи цю відображально-оцінкову роль, визначаючи, що для людини значуще, а що ні, емоції таким чином сприяють орієнтуванню людини в різних ситуаціях, тобто виконують орієнтувальну функцію.

Емоції як сигнал про потребу, що виникла. Відображально-оцінна роль емоцій виявляється й у їхньому зв’язку з потребами, які є внутрішніми стимулами. Тісний зв’язок емоцій з потребами очевидний, і не дивно, що П.В. Симонов розробив теорію емоцій, яка багата в чому базується на зумовлені емоцій потребами й імовірністю задоволення останніх, а Б.І. Додонов створив класифікацію емоцій, яка ґрунтується на видах потреб.

Спонукальна роль емоцій. На думку С.Л. Рубінштейна, “…емоція в собі самій містить потяг, бажання, прагнення, спрямоване до предмета або від нього, так само як потяг, бажання, прагнення завжди більш-менш емоційні ”. Загалом питання про те, звідки в спонуканні береться заряд енергії, досить складна і дискусійна. Виключати присутність у спонуканні до дії енергії емоцій не можна, але вважати, що емоції, власне, викликають спонукання до дії, теж навряд чи можливо.

Роль емоцій в оцінці досягнутих результатів. Оцінюючи перебіг і результат діяльності, емоції дають суб’єктивне забарвлення тому, що відбувається навколо нас і в нас самих. Це означає, що на ту саму подію різні люди можуть емоційно реагувати по-різному. Наприклад, змагання між командами 3 і 4 класів, програм улюбленої команди вболівальників спричинить у них розчарування, прикрість, а в уболівальників команди – суперника – радість. Люди по-різному сприймають і твори мистецтва. Недарма в народі кажуть, що на колір і смак товариш не всяк.

Емоція як цінність і потреба. Хоча емоції не є мотивами, (які Є.П. Ільїн розглядає як складне утворення, що охоплює потреби, ідеальну (наявну) мету і мотиватори, тобто чинники, що вплинули на ухвалення рішення і формування наміру), вони можуть поставити в мотиваційному процесі не лише як “порадник” або енергетичний підсилювач спонукань, які виникають у процесі мотивації, а й як саме спонукання, правда не до дій із задоволення потреби, а мотиваційного процесу. Це відбувається в тому разі, коли в людини виникає потреба в емоційних відчуттях і переживаннях й коли людина усвідомлює їх як цінність.

Про потребу людини в позитивних емоціях пише Е.Фромм. Дійсно, людина робить багато речей заради одержання задоволення, насолоди: слухає музику, читає книгу, як подобається їй, і не раз вже прочитану, катається на американських гірках, щоб випробувати гострі відчуття тощо. Тому емоція постає у вигляді мети (людина робить щось заради одержання бажаного переживання). Усвідомлювана ж мета є для людини цінністю або за Б.І. Додоновим, мотивом поведінки.

Емоційно-енергетична роль емоцій. За впливом на поведінку і діяльність людини німецький філософ І.Кант поділив емоційні реакції (емоції) на стенічні (із грецьк. сила), які підсилюють життєдіяльність