Таким чином, базовим, "модельним" ви-дом діяльності для корекційної роботи з дітьми є саме художньо-ігрова діяльність, яка поєднує образотворчість, художнє пережи-вання різних видів мистецтва тощо. Худож-ньо-ігрова діяльність найбільш активно детермінує психічний розвиток дітей і має велике адаптаційно-біологічне значення, яке полягає в тому, що художня гра безпосеред-ньо пов'язана з руховою координацією, зо-ром, мовою, мисленням і вимагає узгодженої участі цих та багатьох інших компонентів психічної діяльності. Крім того, в дитячому віці гра сприяє формуванню мислительного, асоціативно-мовного апарату, координації зору й рухових функцій. Саме в зобра-жувальній формі художньої гри найбільш виразно і зрозуміло виявляється дія компен-саторних механізмів, а це особливо необхідно в процесі корекції емоційної сфери учнів.

Психологи визначають два основних механізми психологічно-корекційного впли-ву арт-терапії. Перший полягає в тому, що мистецтво дозволяє в особливій символічній формі перебудувати конфліктну травмуючу ситуацію і подолати її наслідки через реконструкцію цієї ситуації на основі креативних здібностей суб'єкта. Другий механізм випливає з самої природи естетичної реакції, що дозволяє змінити дію афекту "з болісного на такий, що приносить насолоду" [9, c.70].

Отже, метод арт-терапії є незамінним у корекції емоційних порушень, а також при низькому рівні розвитку ігрової діяльності дітей. Саме арт-терапія надає широкі можливості для емоційного реагування соціально-прийнятним способом. "Подолан-ня формою змісту" не лише забезпечує до-сягнення катарсису як найвищого виду емоційного відреагування (Л. С. Виготський, 1987), а й опредметнює афект, відкриває принципово нові можливості усвідомлення та дослідження дитиною власних почуттів, дозволяє особистості зійти на вищий ща-бель розвитку. [2, c.67]

У подоланні труднощів спілкування, несформованості комунікативної компетенції, що є характерними для емоційно-нестійких дітей, арт-терапевтичний метод дозволяє пе-дагогу або вихователю ефективно поєднати індивідуальний підхід до учня та групові форми роботи. Це, в свою чергу, полегшує процес комунікації, опосередковує спілкування спільною творчістю та її продуктом.

Один відомий музикант і композитор захворів на гарячку. Він безперервно кричав і плакав, страждав на безсоння. На третій день своєї хвороби він виявив бажання послухати у своїй кімнаті концерт. Лікар, хоч і без великого бажання, погодився на це. При перших звуках музики обличчя хворого стало веселішим, очі заспокоїлись і

судоми припинилися, йому стало значно краще.

Цей випадок, описаний Гес-де-Кальве, можна легко пояснити: ми даємо справу з лікувальним впливом музики на психічне й фізичне здоров’я людини. [26, с.27].

Сьогодні Всесвітня федерація музикотерапевтів пропонує таке визначення: музична терапія пов'язана з використанням музики та її ле-ментів (звуків, ритму, мелодії) музикотерапевтом, клієнтом або групою, що супроводжуються розвитком відносин, самовираженням і з метою розвитку або відновлення функцій індивіда, що до-помагає йому досягти кращої внутрішньо і міжособистісної інтеграції та якості життя.

Змістом музикотерапії є система диференці-йованих методів, способів і елементів лікувально-виховного впливу, здійснюваного за допомо-гою експресивної (активної) і рецептивної (па-сивної) діяльності.

У наші дні музичну терапію застосовують практично у всіх країнах Західної Європи, спрямовуючи її на широке коло не тільки нервово-психічних, а й соматичних захворювань у прак-тиці хірургії, стоматології, геріатрії, тобто скрізь, де є розлади настрою пацієнтів. Засто-сування музикотерапії передбачає широкий діа-пазон психотерапевтичних показань: для анти-соціальної особистості сприйняття музики і музиціювання пов'язані з розвитком самодисцип-ліни; людині скутій музичне самовираження в процесі сеансу музичної терапії може давати пе-реживання творчої свободи; для песиміста це може бути доказом його можливостей; для зам-кнутої людина — стати одним з етапів на шляху до встановлення вербального контакту, для аг-ресивної людини дати вихід її деструктивним тенденціям.

Психологи вважають музикотерапію спосо-бом лікування таких психоневротичних роз-ладів, як порушення самосприйняття, неадек-ватні реакції на переживання, неврози, депресії, істерії, нав'язливі стани, дефекти інтелектуального, емоційного і фізичного розвитку. Терапія музикою показана також тим пацієн-там, формальний контакт з якими ускладнений. Це хворі з порушеннями мовлення, із затрим-кою психічного розвитку, розумовою відсталі-стю, а також із синдромом раннього дитячого аутизму. [26, с. 29].

При цьому музика б засобом оцінювання змін, що відбуваються з дитиною, своєрідною «проміжною діагностикою», але не за допомогою формального набору тестів, а в процесі без-посередньої спільної ігрової діяльності. Адже
інформаційні й комунікативні можливості му-зики, як артистичної форми самореалізації, припускають яскраве вираження вражень, вияв почуттів. З боку терапевта необхідна лише по-дача таких музичних стимулів, що будуть активізувати пацієнтів і сприяти взаємодії, тоб-то забезпечувати адаптацію до соціального оточення.

Техніки групової експресивної музичної те-рапії, використані нами, містять у собі різні види ігрової діяльності: спільну імпровізацію на ударних і шумових інструментах, ритмічну декламацію, музично-рухові ігри, а також спільний спів.

Інструментарій: шумові, ударні і