Таким чином, емоційна дезадап-тація, яка може виникати у дитини в період початкового навчання, пов'язана із впливом індивідуально-психологічних чинників. Під інди-відуально-психологічними чинни-ками ми розуміємо уроджені, стійкі типологічно зумовлені характерис-тики особистості: меланхолічний тип, емоційна нестабільність, висо-кий рівень особистісної тривож-ності, мотивація запобігання невдач. Кожен із перерахованих чинників рідко зустрічається в ізольованому вигляді і, як правило, сполучається з дією інших чинників, утворюючи складну структуру порушення емоційної дезадаптації.

Виявлення індивідуально-психологічних чинників дасть змогу прогнозувати виникнення емоцій-ної дезадаптації, а здіснення ціле-спрямованої психопрофілактичної й психокорекційної дії сприя-тиме зниженню кількості емоційно дезадаптованих дітей і гостроти вияву емоційної дезадаптації в
учнів початкової школи.

Поступово, розвиваючись у суспільстві, дитина засвоює прийнятніші форми взаємин між людьми у процесі захисту своїх інтересів і самоствердження. Власне, увесь процес виховання і розвитку дитини як особистості - це формування, з одного боку, її ак-тивності, без якої неможливі творчість і самоствер-дження, а з іншого - здатності бути активною і стверджуватися не всупереч іншим людям, а разом з ними у процесі конструктивного спілкування. Все це стає можливим завдяки засвоєнню моральних норм. Психологи вважають, що п'ятилітній вік перелом-ний для дитини, коли вона вже може керуватися мо-ральними нормами.

Таким чином, агресивність як прояв активності властива всім людям. Тому в широкому розумінні її не можна тлумачити як негативне явище. Позитив-ний бік агресивності як здатності до активності - це ініціатива до подолання труднощів, боротьба за ви-живання, самовдосконалення. Негативного значення агресивність набуває тоді, коли через недоліки соці-альної адаптації людина конфліктує з оточенням, не-адекватно засвоює і порушує моральні норми, завда-ючи шкоди іншим.

Отже, стикаючись із проявом агресії у дитини, педагог має зрозуміти, які причини за нею стоять. Від цього залежатиме вибір тактики педагогічного впливу на дитину.

За зовні подібними проявами агресії, наприклад, бійкою, можуть стояти зовсім різні мотиви. Агресія могла бути ненавмисною, спровокованою імпульсив-ними діями гіперактивної дитини. Відомо, що у та-ких дітей надмірно висока збудливість і дуже слабке гальмування. Тому їхня нестримна рухова активність може проявитися і в задерикуватості, коли дитина, не подумавши, імпульсивно кидається в бійку. Як правило, такі діти незлостиві, не мають лихих намі-рів і, коли їх зупиняють як порушників дисципліни, вони ніяковіють і не можуть пояснити, чому так вчи-нили. Іноді дитина може навіть заперечувати вчине-не ("Це не я!"), чим викликає обурення дорослих, які готові звинуватити її в "безсовісності" та інших мо-ральних гріхах.[41, с. 9].

Безумовно, за будь-яких обставин бійка непри-пустима і у дитини потрібно виробляти певне "табу" щодо заподіяння іншому фізичної шкоди. Але виробити його можна тільки через упорядкування поведінки дитини в цілому.

Невпевнені, тривожні діти не вміють побудувати свої стосунки з ровесниками і дорослими: вони то проявляють надмірну запобігливість, то раптом об-ражаються з дріб'язкового приводу і стають агресив-ними, боронячи своє нібито скривджене "я". Дитина з низькою самооцінкою постійно захищається від ще тільки очікуваної кривди і фактично сама висту-пає ініціатором конфлікту, хоч і не усвідомлює цьо-го, а отримавши відсіч, скаржиться. Не вірячи в доб-ре ставлення до себе, такі діти дуже самотні, бо суб'єктивно протистоять "ворожому світові". Це не-безпечно: дорослішаючи, в підлітковому віці, в по-шуках розуміння і підтримки такі діти часто потрап-ляють у сумнівне товариство, стають на шлях асоціальної поведінки.

Психологічні дослідження показали, що діти з низькою самооцінкою виростають у сім'ях, які з різ-них причин не можуть забезпечити їм почуття захи-щеності, коли їх люблять такими, як вони є, а не зав-дяки певним досягненням. У таких випадках емоційна відчуженість перешкоджає дитині насліду-вати моральні і світоглядні цінності батьків. Звідси парадоксальне на перший погляд явище: часто у доб-рочесних і зразкових батьків росте дитина з асоціаль-ними, агресивними нахилами.

Розвитку агресивності у хлопчиків сприяє жорс-тка виховна позиція батька, дисциплінарні заходи якого бувають пов'язані з приниженням: висміюван-ням, позбавленням привілеїв, фізичними покарання-ми. Мати ж займає непослідовну, ліберальну пози-цію. За таких умов хлопчики вороже ставляться до батька, який для них не є зразком для наслідування, їхня ворожість у сім'ї поширюється і на інші сфери спілкування, сприяє розвиткові недовіри і ворожості до світу в цілому.

Причиною агресивної поведінки дитини може бу-ти і завищена самооцінка та рівень домагань, що час-то призводить до виникнення так званого афекту неадекватності. [41, с. 9]

Завищена самооцінка — це завжди перебільшене уявлення про свої можливості і права, ідеалізація се-бе. Терплячи невдачі, дитина із завищеною самоо-цінкою "закриває очі" на їхні справжні причини і на-магається знайти "винуватців" серед навколишніх людей та обставин. Так, справедливе зауваження сприймається як незаслужена кривда, адекватна оцінка — як занижена. Це зумовлює і відповідний емоційний стан: настороженість, ворожість, підозрі-ливість. У дитини виникає почуття впевненості в несправедливому ставленні навколишніх, а у відпо-відь — вибух агресії, яка суб'єктивно оцінюється як захист від кривдників. Це і є афект неадекватності — своєрідна захисна реакція, що допомагає дитині від-городитися від реальності і зберегти високу самоо-цінку.

Здебільшого витоки такого небажаного розвитку особистості криються в особливостях сімейного ви-ховання, коли дитину надміру хвалять за реальні і вигадані чесноти.

Особливої педагогічної уваги заслуговує форму-вання особистості дітей-лідерів та запобігання у них проявів агресії.

Проте дуже часто лідерські домагання не мають під собою позитивного ґрунту і стають джерелом аг-ресії. Так буває, коли на перше місце в ієрархії мо-тивів поведінки виходить престижність.

Діти з такими лідерськими претензіями рано зас-воюють, що головне в житті — бути першим, кому всі заздрять, з ким хочуть товаришувати, кого хвалять