Досвід спостережень за особами, які займаються фізичними вправами, показує, що профілактична, оздоровча роль занять найбільшою мірою виявляється на початку застосування їх у юності та продовженню в зрілі роки, середньому й літньому віці [11].

Відповідно до програми профілактики основних чинників ризику серед молоді гіподинамічною вважається ситуація, за якої студент приділяє фізичним вправам до 4 годин на тиждень, тобто займається тільки в рамках навчальних занять з фізичного виховання. Оптимальним руховим режимом для студентів є такий, при якому чоловіки приділяють заняттям 8—12 годин на тиждень, а жінки — 6—10 годин. При цьому на цілеспрямоване заняття фізичними вправами бажано витрачати не менше 6—8 го-дин чоловікам і 5—7 годин жінкам. Решта часу доповнюється фізичною активністю в різних умовах побутової діяльності. Важливий фактор оптимізації рухової активності — самостійні заняття студентів фізичними вправами (ранкова гімнастика, мікро паузи в навчальній праці з використанням вправ спеціальної спрямованості, щоденні прогулянки, походи вихідного дня тощо).

Таким чином, щоб забезпечити зазначений руховий режим, необхідна активна рухова діяльність в обсязі 1,3—1,8 годин на день. При цьому не має принципового значення, один раз чи кілька разів протягом дня виконуються фізичні вправи [10].

1.4.3 Психофізична саморегуляція організму (уміння протистояти психічному стресу)

Термін «стрес» вперше ввів канадський вчений Г.Сель’є в 30-і роки минулого століття. У дослідах на тваринах ним було показано, що під час дії різних подразників — стресорів — в організмі виникає ціла низка суттєвих змін. Характер таких змін є загальним для різних стресових впливів, носить пристосувальний характер і складається з трьох фаз: тривоги (мобілізації всіх захисних сил); резистентності (пристосування до складної ситуації); виснаження (наслідок тривалої чи інтенсивної дії стресора).

Вивчаючи чинники, які супроводжують хвороби різної фізіологічної природи, Сель’є ввів поняття «емоційний стрес» — психофізичний стан організму, викликаний тривалим підвищенням рівня процесів збудження. До подразників, які супроводжують різні хвороби, вчений встановив не лише власно емоційні стани — такі, як гнів, злість, страх, розгубленість, незадоволеність собою та інші негативні емоції, але й зовнішні стресори. Однак ним доведено, що до найнебезпечніших стресорів належать не зовнішні подразники, а внутрішні емоційні стани [10].

У наші дні про стрес який ледве не з пелюшок переслідує нас, дуже багато говорять і пишуть, і найчастіше в негативному контексті.

У психології стрес — це лише один із багатьох психологічних станів людини.

Стан — це зазвичай дещо цілісне, що виражається і у ставленні людини до роботи, до певної життєвої ситуації, до якої-небудь конкретної людини; і в реакції на оточуюче середовище; і в оцінці особистістю свого настрою, своїх можливостей, взагалі свого «Я». Чим складніша ситуація, тим вищим є ступінь психічної напруженості [24].

До теперішнього часу немає єдиного трактування поняття «психічна напруженість». Одні вважають, що вона є лише негативним чинником і виражається у знижені функцій, і інші, навпаки, стверджують, що саме психічна напруженість сприяє підвищенню психічному тонусу людини під час виконання найбільш відповідальних дій.

Можливість (у певних межах) регулювати вплив стресів на організм людини має велике значення для підтримки й зміцнення здоров'я.

Психологічні засоби регуляції психофізичного стану організму доволі різноманітні. До найважливіших з них належать: аутогенне тренування та його модифікація — психофізичне тренування, навіяний сон-відпочинок, відео-психологічний вплив, музика і світломузика.

Особливу увагу привертають можливості психофізичного тренування, яке засноване на регулюванні психічного стану, використання свідомого розслаблення м'язової системи і впливу на функції свого організму шляхом самонавіювання. За допомогою психофізичного тренування можна навчитися розслабляти м'язи, концентрувати чи відволікати увагу, керувати діяльністю внутрішніх органів, створювати стан спокою, навіювати собі бажані моделі поведінки [22].

Одним із найважливіших компонентів психофізичного тренування є вправи на розслаблення (релаксація). Призначення релаксації полягає в тому, щоб зняти емоційну та фізичну напругу.

Розробляючи методику психічної саморегуляції» вчені виявили, що під час виникнення тих чи інших емоцій напружуються певні групи скелетних м'язів. Розслаблюючи ці м'язи, можна змінювати емоційний стан в потрібному напрямку, зокрема, знімати почуття тривоги, страху і т. ін. У медицині та фізіології під релаксацією розуміють розслаблення. В психорегуляції додається психологічний зміст: під релаксацією розуміють зниження загальної психічної напруги на фоні зниженого м'язового тонусу [25].

Отже розглянувши перший розділ можна зробити такий висновок, що високий рівень захворюваності, схильність до хронізації хвороб, значна маса факторів, які негативно впливають на стан здоров’я студентів в сучасних несприятливих соціально-економічних умовах, обумовлюють необхідність удосконалення системи профілактичних заходів з врахуванням різниці в рівнях здоров’я умов навчання, способі та умовах життя юнаків та дівчат вимагає пріоритетного розроблення високоефективних методів оцінки стану здоров’я , розробку наукових основ комплексної оцінки стану здоров’я студентської молоді.

РОЗДІЛ 2

МЕТОДИКА НЕТРАДИЦІЙНИХ МЕТОДІВ РЕАБІЛІТАЦІЇ

2.1 Аутогенне тренування

Язик той, що задавав мені страждання…

Одразу ж вгамував мої вагання.

Данте Аліг’єрі

Коли здавалося б, що всі рефлекторні способи впливу на хвороботворне начало уже відомі, то несподівано виявився ще один, який І. П. Павлов назвав “універсальним мовним рефлексом”. Це – слово. Про одночасність його протилежних ефектів говорять поетичні рядки: “ Один и тот же грешный рот то проклинает, то поет”. А це все-таки широка амплітуда. Так було завжди. Пригадуючи минуле, часто називають його “старими добрими часами”. Цей вираз часто зустрічається у казках. У дорослого читача або слухача цієї фрази