Одним з найулюбленіших видів художньо-мовленнєвої діяльності учнів є розповідь (за картиною, іграшками, словесним зразком). Особливо охоче вони вигадують історії, казки. Із задоволенням діти початкових класів займаються музичною діяльністю. Не менше люблять вони малювати, виражаючи у малюнках своє емоційне ставлення до світу. Однак їх малюнки є схематичними, важко їм дасться і зображення динаміки предметів. На якість малюнків впливає загальний фізичний та психічний стан дітей. Ліплення дає змогу зобразити явище, предмет у тривимірному просторі, відтворити форму всього, що оточує дитину. Виготовлення аплікацій передбачає вміння вирізати з паперу різноманітні сюжети, орнаменти. Усі види художньої діяльності сприяють розвитку уяви, інтелекту, засвоєнню рухів, виробленню відповідних навичок, формуванню здібностей та особистісних якостей.

З неабияким зацікавленням займаються молодші школярі конструюванням, що потребує оволодіння специфічними прийомами, способами побудови конструкцій.

Важливою умовою гармонійного розвитку молодшого школяра є прилучення його до праці. Найчастіше нею є самообслуговування і виготовлення іграшок-саморобок. Самообслуговування, наприклад, сприяє вихованню поваги до праці дорослих, розумінню значення праці у житті людини, готовності до фізичного напруження. За правильно організованих психолого-педагогічних умов дитина усвідомлюватиме важливість відповідального ставлення до своїх обов'язків із самообслуговування, намагатиметься бути чистою, охайною, підтримуватиме порядок на робочому місці, поважатиме працю дорослих, допомагатиме літнім людям. Педагог повинен постійно стимулювати її самостійність, ініціативу, творчість, використовуючи з цією метою педагогічно обґрунтовану оцінку, схвальне, доброзичливе слово. Молодші школярі мають виконувати і корисні для всіх завдання: прибирати у приміщенні, поливати квіти, доглядати молодших тощо. Це привчатиме їх не тільки разом працювати, використовувати необхідні засоби, оцінювати себе, долати труднощі, а й запобігатиме формуванню егоїзму, виникненню лінощів.

Отже, в кінці навчання є провідною діяльністю, що здійснює вплив на розвиток особистості молодшого школяра. Не менш важливий вплив мають і інші види діяльності, зокрема гра, художня діяльність, праця, конструювання тощо.

Всі види діяльності молодшого школяра викликають певний інтерес. Цей інтерес завжди є емоційно забарвленим (захоплення, радість, здивування, розчарування від невдач тощо).

1.3.3. Основні новоутворення молодшого шкільного віку. Вікове новоутворення – за Л.Виготським, новий тип побудови особистості та системи її діяльності; психічні та соціальні зміни, що уперше виникли на даному віковому етапі й в основному визначають свідомість індивіда, його відношення із середовищем, внутрішнє і зовнішнє життя, весь хід його розвитку у даний період.

В процесі навчальної діяльності розвиваються основні психологічні новоутворення молодшого шкільного віку: довільність психічних процесів, внутрішній план дій, уміння організовувати навчальну діяльність, рефлексія тощо.

Довільність психічних процесів у молодшого школяра. У цьому віці центром психічного розвитку дитини стає формування довільності всіх психічних процесів (пам'яті, уваги, мислення, організації діяльності). їх інтелектуалізація, внутрішнє опосередкування відбуваються завдяки первинному засвоєнню системи понять. Довільність виявляється в умінні свідомо ставити цілі, шукати і знаходити засоби їх досягнення, долати труднощі та перешкоди. Протягом усього молодшого шкільного віку дитина вчиться керувати своєю поведінкою, психічними процесами, адже вимоги до неї з перших днів перебування у школі передбачають досить високий рівень довільності. Тому молодший школяр долає свої бажання і здатен керувати своєю поведінкою на основі заданих зразків, що сприяє розвитку довільності як особливої властивості психічних процесів і поведінки.

Внутрішній план дій молодшого школяра. Виконуючи завдання з різних навчальних предметів, діти шукають найзручніші способи, обирають і зіставляють варіанти дій, планують їх порядок та засоби реалізації. Чим більше етапів власних дій може передбачити школяр, чим старанніше він може зіставити їх варіанти, тим успішніше контролюватиме розв'язання завдань. Необхідність контролю та самоконтролю, словесного звіту, самооцінки в навчальній діяльності створюють сприятливі умови для формування у молодших школярів здатності до планування і виконання дій подумки [36].

Інтеріоризація ( з французької — перехід ззовні всередину, від латинської — внутрішній) — формування внутрішніх структур людської психіки за допомогою засвоєння зовнішньої соціальної діяльності [11]. Даний термін використовується представниками різних напрямів і шкіл в психології — відповідно до їх розуміння механізмів розвитку психіки. Для вітчизняної науки, зокрема культурно-історичній теорії розвитку вищих психічних функцій і що оформився на її основі діяльнісний підхід, поняття інтеріоризації виступає одним з ключових.

У науковий лексикон поняття інтеріоризації було введене представниками французької соціологічної школи (Э. Дюркгейм і ін.). У їх роботах воно зв'язувалося з поняттям соціалізації і означало запозичення основних категорій індивідуальної свідомості з сфери суспільних уявлень; перенесення суспільної свідомості в індивідуальне, при якому мінялося місцезнаходження, але не природа явища. У близькому по сенсу значенні воно використовувалося французьким психологом П. Жані, пізніше А. Валлоном і ін.

Ж. Піаже в своїй теорії розвитку інтелекту підкреслював роль інтеріоризації в утворенні операцій, поєднанні узагальнених, скорочених, взаємозворотніх дій. У плані сприйняття, в полі зовнішніх предметів кожна дія направлена тільки до свого результату, воно виключає одночасне протилежне.

Тільки у ідеальному плані можна побудувати схему двох таких дій і вивести з їх взаємопогашуючих результатів «принцип збереження» основних властивостей речей, основні константи наочного світу. Але утворення такого внутрішнього плану не складало в теорії Піаже самостійну проблему, а виступало природним наслідком розвитку мислення: до відомого «розумового віку» дитина здатна прослідкувати зміну об'єкту тільки в одному напрямі, а з наближенням до цього віку починає уловлювати і інші зміни, одночасні і замінюючі перші.

Тоді дитина починає пов'язувати їх і приходить до ширших схем дій, до «операцій» і до виділення різних констант фізичних величин. Для Піаже інтеріоризація — явище вторинне від