Участь емоцій у керуванні поведінкою і діяльністю людини обговорювали ще мислителі Древньої Греції. Вченими прийнято виділяти наступні функції емоцій: мотиваційна роль емоцій; емоції як оцінка значущості зовнішнього; емоції як сигнал про потребу, що виникла; спонукальна роль емоцій; роль емоцій в оцінці досягнутих результатів; емоція як цінність і потреба; емоційно-енергетична роль емоцій; деструктивна роль емоцій; прикладна роль емоцій; комунікативна роль емоцій; регулююча функція; використання емоцій як засобу маніпулювання іншими людьми; роль емоцій у пізнавальних процесах і творчості.

Наявність емоційних явищ у процесі пізнання зазначили ще давньогрецький філософи (Платон, Арістотель). Однак початок обговорення питання про ролі емоцій у когнітивному процесі показали П. Жані й Т. Рібо.

Роль емоцій в інтелектуальному творчому процесі різноманітна. Це й муки творчості, і радість відкриття. “Гаряче бажання знання, - писав К. Бернар, - це єдиний двигун, який залучає й підтримує дослідника в його зусиллях, і це знання, яке, так би мовити, постійно вислизає з його рук, становить його єдине щастя й муку.

Хто не знав мук невідомого, той не зрозуміє насолод відкриття, які, звичайно, сильніше за всі, що людина може почувати”.

Особлива роль належить емоціям у різних видах мистецтва. К.С. Станіславський говорив, що із всіх трьох психічних сфер людини – розуму, волі і почуттів – остання виявляється найбільш “важковиховуваною дитиною”.

Роль емоцій у педагогічному процесі. Загальновідоме положення, що процес навчання й виховання протікає успішніше, якщо педагог робить його емоційним. Ще Я. А. Коменський, великий чеський педагог, писав у другій половині XVII ст. у своїй “Пампедії”: “Проблема XVI. Досягти, щоб люди вчилися всьому із задоволенням. Дай людині зрозуміти: а) що вона за своєю природою хоче того, прагнення до чого, ти їй навіюєш, - і їй відразу захочеться цього; б) що вона від природи може мати те, чого бажає, - і вона відразу зрадіє цій своїй здатності; в) що вона знає те, що вважає себе не знаючою, - і вона відразу зрадіє своєму знанню“. [15, с.484]

Механізм, задіяний у здійсненні емоціями підкріплювальної функції, у сучасній психології називається мотиваційним обумовленням.

Оскільки емоційно-мотиваційне обумовлення найчастіше педагогам здійснювати не вдається, вони змушені своїм впливом не лише передавати дітям той чи інший зміст, а й одночасно намагаються викликати в дітей – шляхом створення образів – емоційний відгук. Емоційний відгук виникає в тому разі коли словесний мотиваційний вплив зачіпає якісь струни в душі дитини, її цінності. Щоправда, у дітей це зробити набагато складніше, ніж у дорослих. Як лише Вілюнас, емоція через відсутність безпосередніх емоціогенних впливів перестає бути неминучою й виникає залежно від мистецтва вихователя, готовності вихованця вслухатися в його слово (дитина, яка потай очікує закінчення обридлих їй повчань, навряд чи відчуватиме ті емоції, які дорослий хоче в неї викликати) та інших умов.

Емоції впливають на людей різними шляхами. Одна й та сама емоція неоднаково переживається різними людьми, а також певною людиною в різних ситуаціях. Емоції можуть впливати на всі системи індивіда, на суб’єкта загалом.

Давно відомо, що емоції, як і інші мотиваційні стани, впливають на сприймання. Радісна дитина сприймає світ з оптимізмом. Той, хто страждає, сумує, інтерпретує зауваження інших як критичні.

Емоції впливають на пам’ять, мислення та уяву дитини. Ефект “звуженого зору” в сприйманні має свій аналог у пізнавальній сфері. Зляканій дитині важко оцінити альтернативні рішення. У розгніваної дитини з’являються лише “середні думки”. У стані підвищеного інтересу або збудження окремі суб’єкти бувають наскільки захоплені, що не здатні до навчання і діяльності.

Емоції чи комплекс емоцій, які переживає дитина в певний час, впливають на її навчання, гру, працю. Коли вона реально зацікавлена в предметі, то має бажання вивчити його глибоко. Відчуваючи відразу до якого-небудь предмета, вона намагається його уникнути.

Емоційні стани і в повсякденному житті часто розглядаються як змінені стани або, точніше, як специфічні, чи особливі стани свідомості. Людина, яка пережила сильну емоцію, усвідомлює, що емоційне переживання – це незвичайний стан свідомості.

Аналізуючи співвідношення емоцій і розвитку особистості, слід зважати на два чинники. Перший – це генетичні задатки суб’єкта у сфері емоцій. Генетичний склад індивіда відіграє важливу роль у набутті емоційних рис. Другий чинник – особистий досвід індивіда, що належить до емоційної сфери, особливо спеціалізовані способи вираження емоцій і зумовлена емоціями поведінка.

Почуття сприяють виокремлено предметів, що відповідають потребам особистості і стимулюють діяльність, спрямовану на їх задоволення. Позитивні емоційні стани (задоволення, здивування тощо), що виникають у процесі спілкування й діяльності, свідчать про бажаний індивідом перебіг процесу задоволення потреб. Незадоволення потреб супроводжується негативними емоціями (сором, гнів, страх тощо). Усвідомлюючи або не усвідомлюючи, людина порівнює інформацію про те, що необхідне для задоволення потреби, з тим, що вона має в момент її виникнення. Якщо суб’єктивна ймовірність задоволення велика, з’являється позитивні почуття. Негативні емоції породжуються більш або менш усвідомленою суб’єктом реальною або уявною неможливістю задоволення потреби або ж зменшенням імовірності її задоволення порівняно з попереднім прогнозом.

Важливою характеристикою емоційних станів є їх регулятивна функція. Переживання, що виникли в людини виступають у ролі сигналів, які інформують її про перебіг процесу задоволення потреб, на який різновид перешкод вона натрапляє, на що слід звернути увагу, над чим необхідно замислитися, що потрібно змінити. Емоція сигналізує про благополучність становища суб’єкта в системі його предметних і міжособистісних взаємин і забезпечує тим самим регулювання, корекцію його поведінки в умовах спілкування