Сьогодні Всесвітня федерація музикотерапевтів пропонує таке визначення: музична терапія пов'язана з використанням музики та її лементів (звуків, ритму, мелодії) музикотерапевтом, клієнтом або групою, що супроводжуються розвитком відносин, самовираженням і з метою розвитку або відновлення функцій індивіда, що допомагає йому досягти кращої внутрішньо і міжособистісної інтеграції та якості життя.

Змістом музикотерапії є система диференційованих методів, способів і елементів лікувально-виховного впливу, здійснюваного за допомогою експресивної (активної) і рецептивної (пасивної) діяльності.

У наші дні музичну терапію застосовують практично у всіх країнах Західної Європи, спрямовуючи її на широке коло не тільки нервово-психічних, а й соматичних захворювань у практиці хірургії, стоматології, геріатрії, тобто скрізь, де є розлади настрою пацієнтів. Застосування музикотерапії передбачає широкий діапазон психотерапевтичних показань: для антисоціальної особистості сприйняття музики і музиціювання пов'язані з розвитком самодисципліни; людині скутій музичне самовираження в процесі сеансу музичної терапії може давати переживання творчої свободи; для песиміста це може бути доказом його можливостей; для замкнутої людина — стати одним з етапів на шляху до встановлення вербального контакту, для агресивної людини дати вихід її деструктивним тенденціям.

Психологи вважають музикотерапію способом лікування таких психоневротичних розладів, як порушення самосприйняття, неадекватні реакції на переживання, неврози, депресії, істерії, нав'язливі стани, дефекти інтелектуального, емоційного і фізичного розвитку. Терапія музикою показана також тим людям, формальний контакт з якими ускладнений. Це хворі з порушеннями мовлення, із затримкою психічного розвитку, розумовою відсталістю, а також із синдромом раннього дитячого аутизму. [33, с. 29].

При цьому музика є засобом оцінювання змін, що відбуваються з дитиною, своєрідною «проміжною діагностикою», але не за допомогою формального набору тестів, а в процесі безпосередньої спільної ігрової діяльності. Адже інформаційні й комунікативні можливості музики, як артистичної форми самореалізації, припускають яскраве вираження вражень, вияв почуттів. З боку психолога необхідна лише подача таких музичних стимулів, що будуть активізувати дітей і сприяти взаємодії, тобто забезпечувати адаптацію до соціального оточення.

Техніки групової експресивної музичної терапії містять у собі різні види ігрової діяльності: спільну імпровізацію на ударних і шумових інструментах, ритмічну декламацію, музично-рухові ігри, а також спільний спів.

Інструментарій: шумові, ударні і духові інструменти (барабани, дзвіночки, кастанєти, маракаси, трикутники, металофони, бубни, а також брязкальця, свистки і сопілочки, тобто гра на яких не потребує спеціальної підготовки, завдяки чому їх використовують діти як іграшки). Груповим заняттям передує вступна сесія, на якій діти в індивідуальному порядку ознайомлюються зі звучанням кожного інструмента, вивчають його властивості й можливості, отримують акустичні уявлення. Для психолога це своєрідний тест слухових переваг, що проводиться методом спостережень і шляхом відстеження особливостей реакції пацієнта на окремі інструменти. Оцінюючи параметри голосу дитини в процесі проведення діагностики, ми характеризуємо тембр голосу, його гучність, висоту і рівність звучання, звертаємо увагу на особливості створення звуку — плавний він чи скандований співучий чи речитативний, спрямованість, рух мелодії, особливості дихання — безшумне або важке, дикцію — рухливість артикуляційного апарату, а також зовнішнього емоційно-поведінкового вияву: контакт поглядом, вираз обличчя, експресивна жестикуляція, дотик.

Групову імпровізацію застосовуємо за моделлю Карла Орфа. Вона подана у двох варіантах: перший — це спосіб так званої «тілесної гри, що полягає в утворенні звуків без допомоги інструментів — ударів, клацання. Другий спосіб — створення простої і вокально-інструментальної форми. Але, на відміну від численних оркестрів Орфа, у сеансі музичної терапії кількість виконавців не перевищує 5. Перевага групової терапії полягає в анонімності, почутті своєї прихованості в групі, завдяки чому кожен учасник залучений до процесу гри. На цьому етапі імпровізації кожна дитина встановлює зв'язок між своєю дією з інструментом і звуком, а також між звуками, що видають інші виконавці.

На початку створення музичного твору психолог безпосередньо не втручається у творчість дітей, а виступає емпатичним слухачем і глядачем. У процесі розвитку композиції ми поступово непомітно скорочуймо кількість інструментів. Таким способом цілеспрямовано стимулюється голосова реакція дітей на звукові імпульси. Інструментальна імпровізація переходить у вокальну, адже діти природно починають супроводжувати свою гру вигуками, «дай», «на», «тихіше», «замовкни». Це є свідченням того, що вони починаю дивитися один на одного як на джерело звуку, що їм подобається або не подобається, і реагують на нього голосом, жестом, байдужістю, копіюванням або виходом з гри.

Музика переживається ними як своєрідним емоційний стимул: дитина грає на інструменті те, що не може сказати, звертається до учасників невербального діалогу та сприймає їхню музичну поведінку як звернення на свою адресу репліки. Усі переживання дітей виявляються спонтанно, безпосередньо, без цензури свідомості. Тому за допомогою гри маленькі виконавці можуть створювати ситуацію спокійної розмови, сварки й навіть битви між окремим інструментами. І, як показує практика, ця експресія різноманітних звучних предметів і голосів викликає в дітей радість, пожвавлення, інтерес, збагачує новим досвідом, а головне - слух стає сприйнятливим до всіх звукових подразників.

Прослуховуючи імпровізацію в записі, ми звертаємо увагу та те, які інструменти використовувалися в грі, які звукові сполучення переважали, як музика конкретної дитини впливала на результати загальної роботи.

Після музичної сесії учасникам пропонують групову замальовку музичних образів. Саме в цій техніці закріплюється поведінкова модель продуктивної взаємодії з партнерами.

Таке завершення сеансу є ефективним, адже дозволяє самій дитині бачити зміни у своєму стані і поведінці. А задоволення, що відчуває дитина, спостерігаючи свої успіхи, компенсує емоційну депривацію і страх бути незрозумілим.

Музика справляє на дітей великий комунікативно-терапевтичний вплив: завдяки заняттям музикотерапією у дітей формуються навички спілкування,