Почуття – одна із специфічних форм відображення дійсності. Якщо в пізнавальних процесах відображаються предмети і явища дійсності, то в почуттях відбувається ставлення суб’єкта з притаманними йому потребами до предметів і явищ дійсності, що пізнаються і перетворюються ним.

Емоції і почуття виникають у процесі взаємодії особистості із зовнішнім світом. Емоції і почуття – це різноманітні переживання людини, в яких відображаються її життєві відносини із зовнішнім світом та стосунки з іншими людьми. Емоції і почуття становлять певний процес, що відбувається в часі, і водночас психічний стан особистості. На цей стан ми вказуємо, говорячи про ту чи іншу людину, що вона спокійна, схвильована, зворушена, збентежена, весела, пригнічена тощо. Почуття виступає і як властивість людини, що виявляється в її більш чи менш стійкому позитивному або негативному ставленні до певних об’єктів, людей, царин діяльності. Емоції і почуття мають велике значення в житті кожної людини, і молодшого школяра зокрема.

Емоції, почуття значною мірою визначають ефективність навчання, а також беруть участь у становленні будь-якої творчої діяльності дитини, розвитку мислення.

Проблема розвитку емоції, почуттів та їх ролі у виникненні мотивів як регуляторів діяльності й поведінки особистості є однією з найбільш важливих і складових у психології та педагогіці, оскільки стосується особливостей становлення особистості. Емоції відіграють велику роль у формуванні в дитини способів і прийомів оволодіння діяльністю та її мотивації.

Важливість вивчення вікових особливостей емоційної сфери визначається їх роллю в процесі формування особистості. Б. І. Додонов зауважував [13], що емоція необхідна для існування людини і тварини, для орієнтування у світі, для організації поведінки. Емоції (зокрема, емоція сорому) відіграють важливу роль в становленні самосвідомості, у формуванні і підтримці почуття само ідентичності. Згідно з теорією диференціальних емоцій, афекти і насамперед емоції утворюють базові структури свідомості. Завдяки їх взаємодії з перцептивно-когнітивними функціями і процесами свідомості появляється велика кількість афективно-когнітивних структур і орієнтацій, що впливають на сприймання, мислення і дію індивіда [17, С. 98-101]. Так, Л. С. Виготський вважав, що емоції розвиваються і сформулював положення про зв’язок між інтелектом і афектом. Ідея єдності пізнавальних і емоційних процесів сформульована також С. Л. Рубінштейном. Поряд із цим, емоції розглядають як найбільш фундаментальний спосіб організації відчуттів, що мають мотиваційне значення для індивіда. Вони відіграють помітну роль на всіх етапах мотиваційного процесу: при оцінці значущості зовнішнього подразника, під час сигналу про потребу, що виникла, і оцінку її значущості, при прогнозуванні можливостей задоволення потреб, а також при виборі цілі.

Окрім того, якість окремо взятого емоційного переживання залишається незмінною протягом усього людського життя, але причини, що його викликають, і його наслідок залежать від вікових особливостей індивіда [19]. Е. І. Янкіна зазначає, що порушення в емоційному розвитку дитини дошкільного віку веде до того, що дитина невзмозі використати інші здібності, зокрема інтелект, для подальшого розвитку. У дітей з емоційним порушенням домінують такі негативні емоції, як горе, страх, гнів, відраза. У них спостерігається високий рівень тривожності, а позитивні емоції майже не проявляються [19 С. 390]

Прослідковуючи розвиток емоційної сфери дитини, Г. Мюнстерберг на початку ХХ ст. писав: “Спершу почуття викликаються тільки станом власного тіла дитини. Голод, стомленість і фізичні подразнення неприємні, легке збудження їжі – приємні; пізніше предмети зовнішнього світу і люди завдають задоволення чи незадоволення, а потім настає та стадія, коли речі замінюються словами, і об’єкти думок стають джерелом задоволення чи незадоволення ”. [19, С. 390]

Подібна динаміка розвитку емоційної сфери дитини описується і С. Л. Рубін штейном: “Емоційний розвиток людини проходить шлях, аналогічний шляху її інтелектуального розвитку: почуття, як і думки дитини, поглинаються безпосередніми даними; лише на певному рівні розвитку вони звільняються від безпосереднього оточення рідних, близьких, і починають свідомо скеровуватись за межі цього вузького оточення. Поряд із переміщенням емоцій від одиничних до часткових об’єктів, у область загального і абстрактного, відбувається інші важливі зміни – почуття стають більш вибірковими ”. [19, С. 390-391]

Змінюються способи довільного реагування на ті чи інші емоції. Наприклад, якщо маленька дитина переживає страх, вона біжить до людей, які їй близькі (мати, батько, сестра, брат). Але уже у дошкільному віці базові (вродження) емоції набувають соціального забарвлення.

Як зазначає К. Ізард, із віком змінюються не тільки емоційні реакції, але і значення активаторів конкретних емоцій. Так, у тритижневому віці звук жіночого голосу викликає у дитини посмішку, але з часом, коли дитина стає старшою, цей же голос у неї може викликати дратівливість.

К. Ізард, Ю. А. Макаренко та інші психологи з’ясували, що в онтогенезі розвиток базальних емоцій, а також знання про них формуються із випередженням порівняно з вторинними емоціями. Навіть діти двох-трьох років не тільки розуміють стан страху і радості, але можуть довільно відтворювати їх на обличчі.

К. Мюллер показав, як із віком розвиваються позитивні емоції. Момент переживання задоволення у дитячих іграх змінюється із розвитком дитини: у малюків задоволення виникає, коли ті отримують бажаний результат. На другому етапі розвитку задоволення отримують не тільки від результату, але і від процесу гри. На третьому етапі, коли діти старші, з’являються відчуття задоволення ще до початку ігрової діяльності.

У процесі онтогенезу розвивається здатність використовувати емоційну експресію як засіб спілкування та розпізнавати емоції за виразом обличчя. Це довели угорські вчені Ф. Леонард і Е. Форарі-Банлакі, які вивчали це вміння в учнів 7-17 років. Правда, у віці