Проаналізовані результати психологічних досліджень (Я. І. Божович, Л. А. Венгер, О. В. Запорожець, О. Л. Копонко, В. С. Мухіна, Д. Б. Ельконін та ін.) свідчать про те, що дошкільнятам притаманні різноманітні емоційні переживання, які лежать, передусім, у сфері стосунків з близькими людьми. О. В. Запорожець виділяє важливу закономірність розвитку дитячих почуттів: “Основним, а на ранніх вікових ступенях єдиним видом діяльності, що зумовлює розвиток дитячих почуттів, є практично, чуттєво-предметна діяльність, що виконується дитиною спільна і в процесі спілкування з іншими людьми. Пізніше, на основі зовнішньої, практичної діяльності у дитини складається і внутрішня діяльність - діяльність афективно-образного уявлення, що є “ другим виявом ” (Л. С. Виготський ) людських емоцій, у процесі якого вони не тільки виявляються, але й трансформуються, розвиваються ” [34, С. 163-164]. У цей період дитина набуває деякого емоційного досвіду, що є важливою умовою готовності до шкільного навчання. Встановлено, що у дошкільному віці розвиток емоційної сфери відбувається у тісному зв’язку зі становленням довільної регуляції.

Із вступом до школи пов'язані і зміни в емоційній сфері дитини. Початок шкільного життя розширює сприймання оточуючого світу, збільшує досвід, набутий дитиною за межами дому, розширює коло спілкування. Все це впливає на розвиток емоційної сфери молодшого школяра [24].

Е. Берн висловив думку про те, що приблизно до 10 років у дитини формується емоція, яка буде в подальшому домінуючою у її житті. При цьому дитина ніби експериментує, по черзі відчуваючи почуття провини, образи, дратівливості, страху чи радості. На щось вона не звертає уваги, щось із обуренням відкидає, але щось із усього цього працює і дає свої результати. Та результати емоційного вибору, зроблені школярем, будуть у більшості випадків залежати від діяльності дорослих - батьків, учителів [ 1, С.281 ].

Важливим новоутворенням молодшого шкільного віку є “формування нового рівня афективно-потребової сфери дитини, яка дозволяє їй діяти не безпосередньо, а керуючись свідомо поставленими цілями, моральними вимогами та почуттями” [2, С.201 ]. У період 6-7 років, на думку Л. С. Виготського, узагальнення дитиною власних переживань досягає високого рівня розвитку. У цьому контексті І. Д. Бех наголошує, що зв'язки між компонентами емоційної та інтелектуальної системи нестабільні. Спочатку емоційний компонент є домінуючим. "Вирішальні зміни у цій системі, які пізніше призведуть до її перебудови, відбуваються тоді, коли мислення починає супроводжувати емоційний процес, а потім зміщуватись до його початкового етапу, випереджуючи емоції. З цього моменту мислення починає окреслювати характер переживання, визначаючи вчинкову схему. Таке зміщення означає не тільки тимчасово зрушення мислення стосовно емоцій, а й зміну функціонального центру всієї системи. Отже, на основі синтезу глибокої інтелектуально-логічної діяльності з переробки зовнішніх впливів, забарвлених емоційним настроєм, поступово виробляються переконання та ставлення особистості, які, узагальнюючись виступають основою становлення та розвитку моральної поведінки..."

Досліджуючи емоційний розвиток учнів молодшого шкільного віку, Л.С. Виготський, О. В. Запорожець, Д. Б. Ельконін, Г. С. Костюк, П. М. Якобсон та інші психологи розкрили такі особливості емоційної сфери: втрату дитячої безпосередності; підвищену чутливість, здатність глибоко й болісно переживати; емоційна нестійкість; розвиток вміння володіти своїми почуттями; появу рефлексії Молодший шкільний вік називають вершиною дитинства. Дитина зберігає багато дитячих якостей - наївність, легковажність, погляд на дорослого "знизу вгору", змінюються інтереси, цінності дитини, увесь устрій її життя. Вони емоційно вразливі. У них відбувається подальша диференціація сором'язливості, яка виявляється у тому, як діти реагують на людину, оцінка якої має певне значення для них. Розвивається почуття самолюбства, що виявляється в гнівному реагуванні на будь-яке приниження їх особистості й позитивному емоційному переживанні, коли визнають ті чи ті особистісні властивості [25; 8].

З віком почуття і переживання стають складнішими, більш диференційованими. "У молодшому шкільному віці, зазначає Л. І. Божович, - не тільки виникають нові емоції, але і ті емоції, які мали місце в дошкільному дитинстві, змінюють свій характер і зміст" [31, С. 16]. Л. С. Виготський у своїй праці "Криза 7 років" зауважував такі важливі особливості переживань дітей даного віку, як їх осмисленість, тобто розуміння того, що таке "я радію", "я сердитий", "мені сумно". Переживання дітей молодшого шкільного віку набувають смислу, вони узагальнюються, формується логіка почуттів. Без таких змін, як вважає вчений, новий етап розвитку, перехід до шкільного віку, був би неможливим.

Ті подразники, які викликали емоційні реакції у дошкільників, для молодшого школяра стають не дієвими. Хоча молодший школяр бурхливо реагує на неприємні для нього події, але у нього з'являється здатність пригнічувати вольовими зусиллями небажані емоційні реакції [28, С.401].

Найбільш значущими для дітей молодшого шкільного віку є емоції страху, інтересу і радості.

Якщо у дошкільному віці домінували інстинктивні страхи, то у молодшому шкільному - це своєрідне перехрестя, на якому перетинаються інстинктивні і соціальні страхи. Як, відомо, інстинктивні страхи - це переважно емоційні форми страху, у той час як соціальні страхи - це результат інтелектуальної переробки, свого роду раціоналізація страхів. Провідний страх цього віку страх "бути не тим", "страх не відповідати загальноприйнятим нормам поведінки, вимогам оточуючих, чи то школи, чи однолітків, чи сім'ї". Конкретними формами цього страху є страх зробити щось не те, не так, як слід. Страх невідповідності виростає із несформованого у дитини вміння оцінити свої вчинки з боку моральності, що лежить в основі формування почуття відповідальності. Молодший