Виявлення індивідуально-психологічних чинників дасть змогу прогнозувати виникнення емоційної дезадаптації, а здіснення цілеспрямованої психопрофілактичної й психокорекційної дії сприятиме зниженню кількості емоційно дезадаптованих дітей і гостроти вияву емоційної дезадаптації в учнів початкової школи.

Поступово, розвиваючись у суспільстві, дитина засвоює прийнятніші форми взаємин між людьми у процесі захисту своїх інтересів і самоствердження. Власне, увесь процес виховання і розвитку дитини як особистості - це формування, з одного боку, її активності, без якої неможливі творчість і самоствердження, а з іншого - здатності бути активною і стверджуватися не всупереч іншим людям, а разом з ними у процесі конструктивного спілкування. Все це стає можливим завдяки засвоєнню моральних норм. Психологи вважають, що п'ятилітній вік переломний для дитини, коли вона вже може керуватися моральними нормами.

Невпевнені, тривожні діти не вміють побудувати свої стосунки з ровесниками і дорослими: вони то проявляють надмірну запобігливість, то раптом ображаються з дріб'язкового приводу і стають агресивними, боронячи своє нібито скривджене "я". Дитина з низькою самооцінкою постійно захищається від ще тільки очікуваної кривди і фактично сама виступає ініціатором конфлікту, хоч і не усвідомлює цього, а отримавши відсіч, скаржиться. Не вірячи в добре ставлення до себе, такі діти дуже самотні, бо суб'єктивно протистоять "ворожому світові". Це небезпечно: дорослішаючи, в підлітковому віці, в пошуках розуміння і підтримки такі діти часто потрапляють у сумнівне товариство, стають на шлях асоціальної поведінки.

Психологічні дослідження показали, що діти з низькою самооцінкою виростають у сім'ях, які з різних причин не можуть забезпечити їм почуття захищеності, коли їх люблять такими, як вони є, а не завдяки певним досягненням. У таких випадках емоційна відчуженість перешкоджає дитині наслідувати моральні і світоглядні цінності батьків. Звідси парадоксальне на перший погляд явище: часто у доброчесних і зразкових батьків росте дитина з асоціальними, агресивними нахилами.

Розвитку агресивності у хлопчиків сприяє жорстка виховна позиція батька, дисциплінарні заходи якого бувають пов'язані з приниженням: висміюванням, позбавленням привілеїв, фізичними покараннями. Мати ж займає непослідовну, ліберальну позицію. За таких умов хлопчики вороже ставляться до батька, який для них не є зразком для наслідування, їхня ворожість у сім'ї поширюється і на інші сфери спілкування, сприяє розвиткові недовіри і ворожості до світу в цілому.

Причиною агресивної поведінки дитини може бути і завищена самооцінка та рівень домагань, що часто призводить до виникнення так званого афекту неадекватності. [18, С. 9]

Конкурентність - серйозна проблема формування особистості відмінників, яких часто педагог і психолог вважають такими, що не викликають занепокоєння.

Є ще одна педагогічно досить важка категорія дітей, агресивна поведінка яких пов'язана з недостатньою чутливістю до соціальних норм і недостатньою їх диференціацією. Часто такі діти демонструють виражені егоїстичні тенденції: їхні бажання домінують над заборонами, співчуттям до потреб інших. Ще в дошкільному віці вони, щоб заволодіти іграшкою, бувають агресивними, незважаючи на плач і протести скривдженого. В шкільному віці їхні вчинки ще більше викликають занепокоєння, межуючи з небезпечними: наприклад, під час розв'язання звичайного конфлікту з однокласником дитина застосовує в бійці палицю. При цьому намагання пояснити їй, що вона могла завдати непоправної шкоди іншому, натикається на нерозуміння тяжкості провини. Дисциплінарні заходи викликають у неї озлобленість, переконаність у несправедливості навколишніх. Поглиблюється ізоляція дитини від колективу, ворожість до нього, що може призвести до формування асоціальної особистості. [18, С. 11]

Іноді причину такої поведінки дитини можна пояснити умовами вседозволеності в сім'ї, ставленням до неї як до "домашнього божества", коли її бажання — закон. Прийшовши до школи, дитина виявляється дезорієнтованою в системі зовсім інших стосунків, де існують правила, заборони й інтереси інших дітей. Це і може призводити до нападів агресії.

Діти з хворобливими порушеннями поведінки своїми агресивними діями можуть бути небезпечними в дитячому колективі. Тому, коли прояви немотивованої, неадекватної обставинам, що її викликали, чи особливо жорстокої агресії повторюються, дитина потребує лікарської консультації. І все-таки необхідно наголосити, що хоча пошкодження центральної нервової системи різко підвищує роль біологічних факторів у виникненні агресивної поведінки, вплив соціального середовища залишається значним і часто вирішальним. [18, С. 11]

Подолання агресивної поведінки дитини — складний процес, адже йдеться про перебудову ставлень особистості та звичних способів реагування. Необхідно знайти ті "больові точки", які змушують дитину вдаватися до агресії. Тільки вивчення дитини та її оточення дає змогу вибудувати цілеспрямовану роботу з нею.

Формування повноцінної активної особистості має насамперед ґрунтуватися на вихованні в дитини почуття власної гідності усвідомлення своєї самоцінності, поваги до себе, віри у свої сили. Проте на заваді формуванню повноцінної особистості інколи стає страх. Адже наше стрімке життя зі стресами, надзвичайно великим потоком інформації з телеекранів, відео, насичене різноманітними ефектами, погонями, жахами, насиллям, аморальністю тощо лягає важким тягарем на нерви наших дітей. Захист їх внутрішнього світу від негативних впливів, від виникнення в них необґрунтованих страхів є спільною турботою дорослих, які мають справу з дітьми, педагогів та батьків.

На думку З. Фрейда страх—це негативне емоційне переживання, яке людина відчуває тоді, коли зустрічає потенційну небезпеку. Страх має певний об'єкт, який можна проаналізувати, стерпіти, проігнорувати тощо.

Страх не є однозначно шкідливим. Він допомагає