особливостi структури сiмейного життя в батькiвському домi, розподiл сiмейних ролей і їх виконання;

якостi особистостi подружжя (характер, цiннiснi орiєнтацiї, смаки, звички, особливостi подружжя (характер, цiннiснi орiєнтацiї, смаки, звички, особливостi потребно-мотивацiйної сфери i iн.);

уявлення про iдеал дружини чи чоловiка (очiкування, пов'язанi iз шлюбом, вимоги до сiмейного життя);

просімейна мотивація [23,59 ].

Важливим являються ще два моменти: власний приклад батькiв i якiсть їх виховного впливу на дiтей. Найбiльш значима роль в процесі формування майбутнього сiм’янина належить батькiвськiй сiм’ї. За результатами дослiджень Е.К. Васильєвої, В.А. Сисенко, В. Сатiр, А.Г. Харчева, Л.В. Чуйко, якi проводилися з респондентами рiзних соцiальних категорiй батькiвська сiм’я займає перше мiсце серед елементiв соцiального мiкросередовища (дошкiльнi заклади, школа, засоби масової iнформацiї i iн.). ЇЇ структури i соцiально-психологiчнi характеристики впливають на формування уявлень молодi про подружнє життя, образ батька чи матері. Дослiдження показали, що позитивна орiєнтацiя молодi на шлюб i сiм’ю забезпечує повна сім’я з сприятливим психологiчним клiматом. В неповних сiм'ях формування орiєнтацiй на шлюб i сiм'ю ускладнюється внаслiдок деформацiї рольової соцiалiзацiї – вiдсутнiсть одного iз батькiв як об'єкта iдентифiкацiї. Данi соцiологiчних дослiджень свiдчать: розлучення батькiв в три рази збiльшує вiрогiднiсть розлучення дiтей, в той час як розлучення дiтей, якi росли в повних сiм'ях, складає один iз двадцяти[4,29 ].

Сучасна сім’я зазнала значних впливів від всіх сфер життя. Розпад трьохпоколінної сім’ї ускладнює передачу моральних цінностей, послаблює контроль старших над молодшими. У минулому сім’я працювала, як єдина. Спільна праця батьків і дітей дозволяла природно вирішувати питання трудового виховання. Тепер основна робота проводиться поза будинком. Діти не бачать працю батьків і мало чують про неї. Часом вони навіть не знають, чим займаються їхні батьки. На даний час велика кількість сімей розлучається, стрімко зростає смертність молодих людей. Відсутність одного з батьків ускладнює виховання дітей, але й у повних сім’ях діти часто обділені батьківською увагою. Якщо двоє батьків не хочуть поступатися своїми професійними інтересами, зайняті на роботі, завантажені домашніми справами, вони менше часу приділяють дітям. Залишки вільного часу з’їдає телевізор. Спільний перегляд телепередач — нерівноцінний еквівалент спілкування і навіть не заміняє спільного відвідування кіно чи театру[44,27 ].

В сім’ї і через сім’ю формуються первинні ціннісні орієнтації і соціальні установки дитини. Не потрібно забувати і про те, що сім’я закладає основи відносин між близькими людьми, формує орієнтації на трудове, суспільно-політичне життя людини.

Батьківська сім’я впливає на формування місця майбутньої сі’ї у життєвій перспективі.

Діти і підлітки, описуючи майбутнє, говорять переважно про свої особисті перспективи, тоді як у юнацькому віці висуваються на перший план загальні проблеми. З віком збільшується уміння розмежовувати можливе і бажане. Взагалі здатність відстрочити безпосереднє задоволення, трудитися ради майбутнього, не чекаючи негайної нагороди — один з головних показників морально-психологічної зрілості людини.

У ранньому юнацькому віці з’являється усвідомлення незворотності часу, скінченності свого існування, що змушує серйозно замислюватися над сенсом життя, своїми перспективами, майбутнім, особистими життєвими цілями, життєвим шляхом. Але поєднання ближньої і дальньої перспективи дається людині нелегко. Є юнаки, які не хочуть замислюватися про майбутнє, відкладаючи всі важкі питання і відповідальні рішення на потім. Установка (як правило, неусвідомлена) на продовження веселості і безтурботності існування не тільки соціально шкідлива, оскільки є за своєю суттю утриманською, але і небезпечна для самої особи. Юність — прекрасний, дивовижний вік, який дорослі згадують з ніжністю і смутком. Але все добре свого часу. Набагато частіше це людина, яка не зуміла в покладений термін вирішити завдання самовизначення і не пустила глибокого коріння в найважливіших сферах життєдіяльності. Її мінливість і поривчастість можуть здаватися привабливими на тлі побутової приземленості і буденності багатьох її однолітків, але це не стільки свобода, скільки неприкаяність. Не краще йде справа і на протилежному полюсі, коли в сьогоденні бачать тільки засіб досягнення чогось в майбутньому [16,51 ].

Відчувати повноту життя — означає уміти бачити в сьогоднішній праці “завтрашню радість” (А. З. Макаренко) і разом з тим відчувати самоцінність кожного даного моменту діяльності, радість подолання труднощів, пізнавання нового і так далі. Тому, важливо знати чи представляє людина, у юнацькому віці, своє майбутнє як природне продовження сьогодення або як його заперечення, як щось радикальне інше, і чи бачить вона в цьому майбутньому продукт своїх власних зусиль або щось таке, що “само прийде”. За цими установками (зазвичай неусвідомленими) стоїть цілий комплекс соціальних і психологічних проблем. Погляд на майбутнє як продукт власної, сумісної з іншими людьми діяльності — установка діяча, борця, який щасливий тим, що вже сьогодні працює ради завтрашнього дня. Уявлення, що майбутнє “само прийде”, що “його не уникнути”— установка утриманця, споживача і споглядальника.

Характерною рисою ранньої юності є формування життєвих планів. Життєвий план виникає, з одного боку, в результаті узагальнення цілей, які ставить перед собою особа, як наслідок побудови “піраміди” її мотивів, становлення стійкого ядра ціннісних орієнтації, які підпорядковують собі приватні, скороминущі прагнення. З іншого боку — це результат конкретизації цілей і мотивів. Життєвий план — явище одночасне соціального і етичного порядку. Поступово з мрії, для якої все можливо, та ідеалу як абстрактного, часто недосяжного зразка починають вимальовуватися більш чи менш реалістичні плани дійсності, між