Рольова взаємодія не завжди відбувається гармонійно, інколи вона супроводжується суперечностями — рольови-ми конфліктами. Рольові конфлікти — це суперечності, пов'язані з соціально-психологічними ролями особистості та їх структурою. Рольова взаємодія має складну структуру:

Перша підструктура — рольові очікування — це система вимог соціуму до ролі (як крайній варіант, "соціумом" може бути і одна люди-на), вірніше, відображення особистістю сукупності тих вимог, які вису-вають до людини партнери по рольовій взаємодії, її власні уявлення про те, якої поведінки від неї чекають інші. Рольові очікування — зовнішня сторона взаємодії, що характеризує суспільну детермінацію-рольової поведінки людини.

Друга підструктура (головна, шо визначає характер ролі) — рольова поведінка — це реалізація рольових функцій у конкретних діях і вчинках, шо здійснюються в процесі виконання ролей. Рольова по-ведінка — одна із основних форм соціальної поведінки людини.

Третя підструктура — рольове переживання — це внутрішня сторона взаємодії, що характеризує особистісну детермінацію рольової поведінки людини. Рольове переживання — це уявлення особистості про власні психологічні ролі, відчуття себе суб'єктом тієї чи іншої ролі, це внутрішня модель ролі. Сукупність рольових переживань людини, що стосуються її різних соціально-психологічних ролей, складає своєрідну рольову "Я"-концепцію особистості [23,49 ].

Якщо рольові очікування і рольові переживання відповідають одне одному (тобто зовнішня і внутрішня моделі ролі збігаються), то рольова поведінка є однозначною. Якщо ж між ними є суперечність, то виникає рольовий конфлікт.

Також потрібно сказати, що за несприятливого виконання членами сім’ї своїх ролей може виникати психотравмуючий вплив як на їх виконавця, так і на інших членів, на сім’ю в цілому. Такий вплив (за Х. Ріхтером) залежно від суб'єкта ролі є індивідуальним або сімейним. В останньому випадку відбувається порушення в системі “сім’я-соціальне оточення”. Це виявляється за умов, коли у членів сім’ї формуються деформовані уявлення щодо одне одного, про самого себе та сім’ю в цілому. Унаслідок такого стану виникають так звані “сімейні міфи” ( А. Феррейра , Т. Мішина, Е. Ейдеміллер) — спотворені, узгоджені на несвідомому рівні уявлення членів сім'ї. З огляду на це розрізняють об'єктивну картину життя сім’ї та внутрішню картину — сукупність суб'єктивних образів сім'ї в її членів. За умов гармонійного розвитку сім’ї формується адекватний “образ Ми”, що включає визначення подружніх і батьківсько-дитячих взаємин, узгоджену рольову поведінку та спосіб життя сім’ї. Джерелом формування “образу Ми” виступають спільна діяльність і внутрішньосімейне спілкування. У випадку виникнення дисфункції сім'ї та порушення міжособистісної комунікації внаслідок актуалізації механізмів захисту формується неадекватний “образ Ми”— згадувані вище сімейні міфи, які і виконують функцію регуляції взаємин у дисфункціональній сім’ї. Такий образ включає кредо сім’ї - її принципи та цінності, очікування щодо рольової поведінки кожного її члена, суб'єктивний образ сім'ї, який може не співпадати з об'єктивним станом життєдіяльності сімейного мікроколективу [52,70 ].

Сім’я — це перший інститут соціалізації, тобто первинне засвоєння усіх чи майже усіх соціальних ролей відбувається в сім’ї. На думку соціальних психологів початкове формування статевих ролей теж відбувається у сім’ї. Психолог Сандра Бем указує на те, що мужність і жіночність не протиставлені одне одному, а кожна людина одночасно може мати як маскулінні, так і фемінні риси.

Ш.Берн визначає три осовні типи підпорядкування гендерним нормам: поступливість,схвалення, ідентифікація[23,79]. Також, М. Гасюк [5,111] виокремлює ще два типи — непідкорення й андрогінної поведінки:

поступливість: тип підпорядкування соціальним нормам, при якому людина не приймає їх, але приводить свою поведінку у відповідність із ними з метою уникнення покарання й отримання соціального схвалення;

схвалення: тип підпорядкування соціальним нормам при якому людина повністю їх приймає;

ідентифікація: тип підпорядкування соціальним нормам, при якому внутрішнє Я індивіда повторює дії рольової моделі;

непідкорення: незалежно від моделі соціальної поведінки, відкидання соціальних норм;

андрогінія: у поведінці індивіда наявні рольові моделі обох статей[ ].

При утворенні сім’ї зіштовхуються дві особистості зі своїми гендерними типами підпорядкування, стосунки між подружжям значною мірою визначаються співвідношенням саме цих факторів. Розподіл обов’язків – не канон, він ще залежить від зовнішніх обставин і особистих нахилів. При цьому можна керуватися такими об’єктивними критеріями:

стан здоров’я обох;

складність роботи на виробництві;

вільний час;

сформовані змалку навички і уподобання [4,75 ].

Міжособистісні ролі індивідуалізовані, детермінуються конкретним характером міжособистісних взаємин у сім'ї, вбираючи унікальний досвід сімейного міжособистісного спілкування. Не існує, мабуть, єдиних, придатних на всі випадки життя, рекомендацій щодо розподілу ролей в сім’ї, але фахівці у цій області, розробили такі основні вимоги до рольової структури сім’ї, які можуть забезпечити її ефективне функціонування:

вимогу несуперечливості сукупності ролей, які утворюють цілісну систему, щодо як ролей, які виконуються однією особою, так в сім'ї в цілому;

виконання ролі має забезпечувати задоволення потреб особистості в межах сім'ї;

прийняті ролі мають відповідати можливостям особистості, запобігати виникненню “рольового перевантаження”;

виконання ролей повинно задовольняти потреби всіх членів сім'ї [23,92 ].

Більш чи менш стабільний розподіл сімейних обов’язків приходить не відразу, а лише з роками. І повинен йти не за принципом “він не вміє” чи “він не бажає”, а за принципом “він сьогодні вільніший”, “я це зроблю краще”.

Шлюбно-сімейні настанови сучасної молоді у більшості спрямовані на егалітарний рольовий розподіл у сім’ї, та все ж є й прибічники традиційного. Цікаво, що кількість жінок з егалітарними настановами в два рази переважає над кількістю чоловіків. Чоловіки більш схильні відстоювати традиційний рольовий розподіл в сім’ї у зв’язку із тим, що