Свідомість, взята в цілому, має свою структуру. Відповідно в структурі свідомості людини є два взаємозв'язані моменти: з одного боку форми психічного відображення:емоції, відчуття, сприйняття, мислення, воля та пам'ять, за допомогою яких здійснюється процес пізнання предметів та явищ світу, що нас оточує, з іншого боку—відношення до них, засновані на засвоєнні людиною принципів розуміння явищ на його чуттєвому, емоційному відношенні до них. Саме друга, більш активна сторона свідомості людини, що виражає її відношення до реальності, більш об'ємне характеризує його світосприйняття.

Поняття “цінність” було введено у науку в середині XIX ст. Згодом, на основі всебічної та детальної розробки цього поняття, сформувалася спеціальна галузь філософського знання — теорія цінностей, або аксіологія (від гр. “axios” — “цінність”). Цінність — це значимість чого-небудь на відміну від існування об'єкта чи його якісних характеристик. Поняття “цінність” стало предметом широких теоретичних досліджень (особливо в 60-70-ті роки ) багатьох наук — філософії, соціології, психології, педагогіки, естетики, етики, політики та інших. В філософії— це область, що розглядає об'єктивну дійсність і відношення до неї людини, в соціології —це проблема загальносоціальних регулятивних механізмів, де цінності суспільства розглядаються як складові суспільної свідомості і культури, що виконують по відношенню до особистості нормативні функції, в соціальній психології — це сфера дослідження соціалізації індивіда, його адаптації до групових норм і вимог, а в загальній психології — вивчення вищих мотиваційних структур життєдіяльності. Психологічні тлумачення цінностей особистості зводять їх до психодинаміки потягів (3. Фройд), ототожнюють із потребами (А. Маслоу) [37], особистісним смислом (Г. Оллпорт) [40], похідними від мотивів діяльності утвореннями (Р. О. Леонтьєв) [34], характеристикою усього, що підтримує людські здатності до життя (Е. Фромм) [49] , соціальними настановленнями (В.А. Ядов) [53], регуляторами потоків інформації (когнітивність), значущістю для людини чогось у світі (С.Л. Рубінштейн) [19], утвореннями свідомості й самосвідомості людини, в яких віддзеркалені актуальні життєві потреби, інтереси, погляди і ставлення до дійсності й себе (М. Й. Боришевський)[6]. Поняття “цінність” тісно пов'язане з категоріями “потреба” та “інтерес”. Під потребами, звичайно розуміють стан особистості, що вимагає вступити у взаємовідносини з навколишньою дійсністю для збереження свого існування, функціонування і розвитку, успішної життєдіяльності, пізнання і освоєння світу, самоствердження в ньому. Як первинні (органічні, біологічні) — в їжі, житлі, одязі тощо, так і вторинні (соціальні, морально-духовні) — в знаннях, оволодінні суспільним досвідом, у праці, творчості, спілкуванні, самовизначенні, суспільному статусі — потреби виникають під впливом конкретних внутрішніх і зовнішніх умов та активізують пізнавальну, емоційну й вольову сфери особистості, спонукають її до дії, пошуків об'єктів для задоволення цих потреб. Таким чином, потреби — це фундаментальна якість особистості, що визначає спосіб і спрямованість її життя, дій та поведінки, характер ставлення до дійсності, до своїх обов'язків. Потреби особистості характеризуються різноманітністю і багатством видів чи груп. Потреби перетворені в зацікавленість, в свою чергу перетворюються в цінності. Кожне з цих перетворень має в собі певні якісні моменти. На новому етапі, тобто при перетворенні інтересів в цінності, також змінюється предмет відношення. Зміст цінностей обумовлений конкретними досягненнями суспільства. Отже, для реалізації потреб і інтересів мають бути відповідні об'єкти (цінності). Це предмети навколишньої дійсності, явища природи й життя, продукти діяльності й виробництва, матеріальні й духовні блага, соціальні факти й історичні події, суспільні процеси, фундаментальні поняття, моральні норми, закони, заборони, принципи, ідеали, ідеї тощо. Особистість критично оцінює, аналізує і сприймає їх як позитивні чи негативні для себе, корисні чи ні, як такі, що задовольнятимуть чи не задовольнятимуть її конкретні потреби. Психологи трактують цінності як елементи структури свідомості особистості: інтереси, переконання і т. д. Серед дослідників немає одностайної думки щодо визначення поняття “цінність”. Одні характеризують цінність як об'єктивну суть речей, другі — як власне цінність, грошову вартість предмета, треті — ототожнюють із поняттям блага, корисності для особистості, четверті — пов'язують із суб'єктивною значущістю даного предмета для життєдіяльності людини, п'яті — з його властивостями задовольнити потреби, інтереси, бажання [2,49]. Отож і класифікуються вони по-різному, залежно від того, які види потреб вони задовольнятимуть, яку роль виконуватимуть, у якій сфері застосовуватимуться, зокрема:

1.За об'єктом засвоєння:

матеріальні;

матеріально-духовні.

2.За метою засвоєння:

егоїстичні;

альтруїстичні.

3.За способом вияву:

ситуативні;

стійкі.

4.За роллю у діяльності людини:

термінальні;

інструментальні.

5.За змістом діяльності:

пізнавальні;

предметно-перетворювальні (творчі, естетичні, наукові, релігійні та ін.).

6. За належністю:

особистісні (індивідуальні);

групові;

колективні;

суспільні (також демократичні);

загальнонародні (національні);

загальнолюдські.

Можна продовжувати класифікувати цінності за різними параметрами, зокрема, за протилежними значеннями: позитивні й негативні, первинні й вторинні, реальні й потенційні, безпосередні й опосередковані, абсолютні й відносні. Є цінності, які важко віднести до якоїсь із груп або які стосуються багатьох із них: умовні, ідеальні, інтелектуальні, вічні, глобальні. Всі вони перебувають у тісному взаємозв'язку, взаємозалежності й взаємозумовленості і мають властивість впливати на психофізіологічний розвиток та формування особистості [6,65].

Світ цінностей — це перш за все світ культури в широкому розумінні слова, це сфера духовної діяльності людини, її моральна свідомість, її уподобання –