Отже, цінність — це, з одного боку властивість того чи іншого суспільного предмета, явища, які задовольняють потреби, інтереси, бажання, інакше кажучи, це соціальне значущі уявлення про те, що таке добро, справедливість, патріотизм, любов, дружба. Вони, як правило, не піддаються сумніву, але видозмінюються, є еталоном, ідеалом для людей. З іншого боку, цінності — це відношення суб'єкта до предметів та явищ реальності, яке виражається ціннісними орієнтаціями, соціальними установками, якостями особистості. Тут вони виступають у ролі певної структури особистості. Перший аспект — суспільний, другий — особистісний. Співвідношення поняття цінності до сфер внутрішнього і зовнішнього світу людини в загальному випадку не співпадає з розподілом цінностей на цінності суспільства і цінності особистості. Цінності особистості, як і цінності групи, залежать як від позиції особистості в соціальній системі, так і від рівня її розвитку. Цінності формуються в результаті усвідомлення соціальним суб'єктом своїх потреб у співвідношенні їх з предметами навколишнього світу або в результаті відношення, яке реалізується в акті оцінки.

Систему цінностей соціального суб'єкта можуть складати :

сутнісно-життєві уявлення про добро і зло, щастя, мету життя;

універсальні:

вітальні (життя, здоров'я, особиста безпека, добробут, сім'я, родичі, освіта, правопорядок);

суспільного визначення (працелюбство, соціальний статус та ін.);

міжособистісного визначення (чесність, альтруїзм, доброзичливість);

демократичні (свобода слова, совісті, національний суверенітет);

партикулярні (належність до малої батьківщини, сім'ї);

трансцендентні (віра в Бога, прагнення до абсолюту) цінності [42,98].

Існує певна ієрархія цінностей. Вищий рівень в ієрархічній системі цінностей займають ціннісні орієнтації. Ціннісна орієнтація — це спрямованість особистості на засвоєння певних цінностей для задоволення своїх потреб. У ціннісних орієнтаціях цінність виконує роль своєрідного орієнтира і відповідного регулятора поведінки й діяльності людини в предметній і соціальній дійсності. А особистість орієнтується на ті цінності, які найбільше їй потрібні в даний час і в перспективі, відповідають її інтересам і цілям, імпонують її досвіду. А.Г. Здравомислов і В.А. Ядов пишуть про те, що “основна функція ціннісних орієнтації”,— регулювання поведінки, як усвідомленої дії в певних соціальних умовах” [29,43],[53,85].

Виокремлють 3 етапи у формуванні соціальної орієнтації (Г.П. Предвічний):

усвідомлення потреб;

порівняння потреб з предметами і явищами, що оточують світ і вироблення відношення - позиції до світу;

форсування усвідомленого відношення до речей, умов і форм задоволення потреб [43,136].

Академік Б.Г. Ананьєв, говорячи про ціннісні орієнтації, зазначав: “Є загальний центр, в якому збігаються дослідження соціологів, соціальних психологів та психологів. Цим загальним центром являються ціннісні орієнтації груп та особистості, спільність цілей діяльності, життєва спрямованість чи мотивація поведінки людини” [20,109].

Таким чином, ціннісні орієнтації, виступаючи одним з центральних особистісних утворень, виражають свідоме відношення людини до соціальної дійсності і в цій своїй якості визначають широку мотивацію її поведінки і мають суттєвий вплив на всі сторони її діяльності. Отже, розвиток ціннісних орієнтацій тісно пов'язаний з розвитком спрямованості особистості. У співвідношенні з сприйнятими у психології поняттями природи і особливостей ціннісної орієнтації особистості, цінності, які складають її структуру і зміст, поділяють на дві основні групи (М. Рокич) з точки зору цілей і завдань, яким слугує та чи інша цінність. Першу групу складають цінності — цілі (термінальні цінності), другу — цінності — засоби (інструментальні). Найголовнішими є термінальні цінності — це основні цілі людини, так як відображають довгострокову життєву перспективу. Термінальні цінності начебто визначають сенс життя людини, вказують, що для нього є особливо важливим, значущим, цінним [33,61].

Ціннісні орієнтації особистості також мають складну ієрархічну структуру. Так, наприклад автори відомої диспозиційної концепції регуляції соціальної поведінки В. Ядов, Д. Узнадзе виділили такі рівні диспозиції:

елементарні фіксовані установки (виникають на основі вітальних потреб);

аттитюди (формуються на основі потреби людини у спілкуванні, яка здійснюється в малій групі);

суспільно-спрямований інтерес особистості, відповідно конкретної сфери активності;

ціннісні орієнтації особистості, які реалізують поведінку особистості [53,196].

Таким чином, цінності є вищим рівнем людських потреб. Особисті, індивідуальні потреби, співвідносячись з суспільною значущістю і усвідомлюючись особистістю, стають цінностями і регулюють поведінку людини. Схема психологічної структури ціннісної орієнтації може мати такий вигляд: потреби — установки (настроєність,ставлення) — інтереси — мотиви — цілі — і деали — свідомість (самосвідомість) — переконання — вибір — цінності. Реалізація людиною ціннісної орієнтації залежить від внутрішніх (рівня розвиненості даних психологічних механізмів) та зовнішніх (суспільних відносин, економічної, соціально-політичної будови суспільства, його системи цінностей, матеріальних і духовних благ, перспектив загального розвитку) умов. Слід зазначити, що спрямованість особистості зумовлюється не лише її ціннісними орієнтаціями, а й таким психологічним утворенням як “особистісний смисл” (А.М. Леонтьєв), який трактується “як відбиття в свідомості відношення мотиву (діяльності) до цілі (дії)”[35,97 ]. В нинішній час утворилась велика кількість напрямів у дослідженні смислової сфери особистості. Найбільш загальні смислові утворення людини пов'язані з світоглядом (Ю.А. Шерковнін), самосвідомістю (І.І. Чеснокова)[50,48], уявою людини про сенс життя (Ф.Є. Василюк), життєвими цілями (С.С. Гусєв), ціннісними орієнтаціями (Г.М. Андрєєва)[22, ], життєтворчістю особистості (В.І. Шинкарук), уявою про себе (образ “Я”) в співвідношенні з іншими людьми і взагалі з загальнолюдськими ідеалами сучасного, минулого та майбутнього

(І. С.