До аналізу ціннісних орієнтацій юнацтва звертається В. В. Пічурін, досліджуючи структуру та динаміку життєвої позиції особистості. В основу життєвої позиції особистості він ставить цінності. Осмислення особистістю диференційованості своєї системи цінностей виступає конкретним показником усвідомлення свого життєвого шляху, перспетиви.

Життєва орієнтація формується в залежності від того, носієм яких цінностей є те чи інше коло занять для людини, і якого значення набувають дані цінності в її свідомості. Деякі автори відмічають, що в процесі здійснення життєвих планів молодь зустрічається з певними труднощами, і її ціннісні орієнтації формуються під суперечливим впливом різних факторів. Серед всієї багатообразності факторів, що впливають на ціннісні орієнтації молоді: система освіти, діяльність трудового колективу, виділяють і підкреслюють роль сім’ї, засобів масової пропаганди, ідеал, місце проживання, професійна зацікавленість, твори мистецтва і літератури, психологічні характеристики особистості. Також, на формування ціннісних орієнтацій молоді більш відчутно починають впливати такі фактори, як телебачення, вивчення суспільних наукових дисциплін, самоосвіта [8,19].

Характерною рисою ранньої юності є формування життєвих цілей, планів. Життєвий план виникає, з одного боку, в результаті узагальнених цілей, котрі ставить перед собою особистість, як наслідок побудови “піраміди” її мотивів, становлення усталеного ядра ціннісних орієнтацій, які підпорядковують собі поодинокі прагнення, що минають, з іншого боку – це результат конкретизації цілей і мотивів. Безпосередній вплив на життєві цінності особистості справляють цілі та інтереси суспільства, ідеалогічні установки, моральні та правові норми, соціальні цінності. Життєві плани залежать від завдань, які визначаються об'єктивними умовами життя та ціннісними орієнтаціями студента та умовно поділяються на :

професійно-освітні (отримати цікаву улюблену роботу, підвищити свою кваліфікацію, отримати вищу освіту);

суспільно-політичні (розширити свій політичний кругозір, брати участь в суспільному житті);

романтико-пізнавальні (побувати в інших містах і країнах);

особистісно-сімейні (знайти вірних друзів, створити сім'ю, виховати дітей справжніми людьми);

матеріально-побутові (добитися гарного матеріального становища, створити хороші житлові умови) [29,68].

Нормальний психо-соціальний розвиток у цьому віці, на думку представника его-психології — Еріка Еріксона повинен призвести до досягнення інтегрованої ідентичності. Завдання, з яким зустрічаються юнаки, полягає у тому, що зібрати в одне ціле всі знання про самих себе (які вони сини та дочки, студенти, спортсмени, музиканти та інше) та інтегрувати ці численні образи себе в особисту ідентичність, яка є усвідомленням як минулого, так і майбутнього, яке логічно випливає з нього. Нездатність юнаків та дівчат досягти особистої ідентичності призводить до того, що Еріксон називав кризою ідентичності. Криза ідентичності або рольове зміщення найчастіше характеризується нездатністю обрати кар'єру або продовжити освіту. Чимало осіб, що страждають від специфічного для цього віку конфлікту, гостро відчувають свою безталанність та душевний розлад. Вони відчувають свою непристосованість, деперсоналізацію, відчуження та іноді кидаються у бік “негативної” ідентичності – протилежної тій, яку їм настійливо пропонують батьки та однолітки [52,29].

Можна підсумувати, що юнацький вік є сензитивним для утворення ціннісної орієнтації як стійкого елемента життєвої перспективи. Характерною рисою ранньої юності є формування життєвих цілей, планів, які залежать від завдань, що визначаються об'єктивними умовами життя та ціннісними орієнтаціями юнаків та умовно поділяються на: професійно-освітні, суспільно-політичні, романтико-пізнавальні, особистісно-сімейні, матеріально-побутові. Усвідомлення свого місця в майбутньому, своєї життєвої перспективи є центральним новоутворенням психічного і особистісного розвитку в цьому віці.

1.3.Криза юнацького віку як як становлення системи ціннісно-смислової структури особистості

Основною характеристикою всього перехідного періоду від дитинства до дорослості є його кризовість, оскільки під час його перебігу відбувається активна, іноді кардинальна зміна психологічної організації дитини, що супроводжується всіма симптомами перехідних періодів психічного розвитку (перш за все – наростанням внутрішньої і зовнішньої конфліктності). Термін „криза” прийшов до психології з медицини, де ним позначали швидке, але дещо небезпечне завершення гарячкового стану хвороби. Л. Виготський увів поняття кризи до вікової періодизації як умовне найменування перехідних етапів розвитку. Вікова криза – це цілісна зміна особистості, що регулярно виникає при зміні стабільних періодів. Вона обумовлена появою основних новоутворень, що призводять до руйнації однієї соціальної ситуації розвитку та появи іншої, адекватної новому психологічному образу. Отже, вікові кризи мають обов’язковий і незворотний характер, їх виникнення є нормальною ознакою психічного розвитку. Саме тому їх називають ще нормативними кризами. Причину появи нормативних кризових періодів науковці вбачають у виникненні протиріч між зростаючими потребами і неможливістю (нездатністю) їх задовольнити. Психічний розвиток є розширенням системи мотиваційних спонук та розвитком психічних функцій або надбанням умінь для завершення цих спонук. Основну конфліктність у нормативні кризи вносить соціальна ситуація, яка, як правило, не встигає адекватно відреагувати на зростаючі потреби дитини[16,25].

Юнацька криза – пошук смисложиттєвого самовизначення, яке суб’єкт, що дорослішає, здійснює вперше в житті.

Загалом на основі факторів, що зумовлюють появу криз, виокремлюють нормативні (закономірні, обов’язкові) та ненормативні (випадкові, біографічні) кризи. Перші виникають внаслідок психічного розвитку людини, другі – внаслідок життєвих подій. Такий розподіл знайшов теоретичне обгрунтування. Нормативні