В теоріях психічного розвитку перебіг юнацького віку визначався як результат впливу біологічних змін організму або/та соціального середовища, соціокультурних та історичних факторів. Різні вчені виокремлюють різні риси становлення особистості юнаків, які можна обєднати, для більш повного опису:

відбувається оформлення „Я-концепції” як відносно стійкої, певною мірою усвідомленої, неповторної системи уявлень індивіда про самого себе, на основі якої він вибудовує свої взаємини з іншими людьми й відповідним чином ставиться до себе. „Я-концепція” юнаків характеризується: а) недостатньо високим рівнем самосприйняття та прийняття інших людей; б) обмеженістю уявлень про себе; в) нестійкістю самооцінки ;

формування позитивної „Я-концепції” залежить від найближчого соціального оточення, однак основним чинником тут є не характеристика батьківської родини як повної або неповної, а чи має значення для батьків щастя або нещастя дитини;

особистісне самовизначення найбільш аналітично здійснюється старшокласниками на матеріалі не майбутнього (при тому, що „спрямованість у майбутнє” має для них основне значення), а минулого „Я”, тобто відбувається аналіз якихось недосконалостей, котрі слід відкинути [ 52,19 ] ;

молоді люди сприймають світ через крайнощі – усе або нічого, біле або чорне, якщо кохання – то „вічне” і так далі; і навіть до 21 року вони ще залишаються схильними до абсолютизації своїх вчинків і пропозицій, а далі – до розчарування і зниження активності [ 25,67 ];

в ранньому юнацькому віці закладаються передумови для формування системи ціннісних орієнтацій як вищих особистісних диспозицій, котрі характеризують ставлення особистості до найважливіших цілей життєдіяльності і засобів їх досягнення. Найбільш значущими для молодих людей стають сфери „Я – Я” та „Я – Діяльність”, найменш – „Я – Предметний світ”, „Я – Природа”, причому для хлопців більш значуще „Я – Діяльність”, а для дівчат – „Я – Я” [ 12,48 ] ;

оскільки в цьому віці створюються передумови для прояву такого психологічного новотвору, як визначення смислу життя, що розвивається на основі становлення головного мотиву (життєвої мети), було виявлено такі особливості ранньоюнацького смислоутворення: юнаки усвідомлюють несприятливість сучасних умов життя для становлення позитивних життєвих смислів та їх реалізації; вони не мають ієрархії смислів – ці смисли ізольовані; молоді люди усвідомлюють основні життєві проблеми („Я та суспільство”, „Я та мої близькі”, „Я – для себе”, „Я та мої внутрішні переживання”, „Я та моя сфера пізнання”) [ 11,36 ] ;

у період переходу від підліткового до юнацького віку відбувається переорієнтування самосвідомості зі світу власних переживань і пізнання себе на пошук та визначення свого місця в житті, тобто на самовизначення в якості члена суспільства [ 30,49 ] ;

через те, що в наш час збільшився розрив між фізичним дозріванням і соціальним, момент входження в самостійне трудове життя виявився відсунутим системою навчання, в результаті чого молодь не використовує свій зростаючий потенціал знань та вмінь, що уповільнює формування людини як суб’єкта діяльності і посилює незадоволеність життям [ 40,77 ] ;

основними стилями розвитку ранньоюнацького періодує:зростаюча проблематизація, тобто постійні пошуки і запитання про значення традицій тощо; зростаюче пристосування до норм, що існують у суспільстві; чергування високої проблематизації та ефективного пристосування в різні періоди розвитку; зростаюча залежність від штучних стимулів ( наркотиків, алкоголю) [ 19,25 ] ;

10)одна з найнегативніших характеристик юнаків – зростаюче прагнення до вживання психотропних речовин, що є першою ознакою наявності у них глибокого особистісного неблагополуччя. В основі цього потягу лежить психологічна готовність, яка актуалізується нездатністю людини до продуктивного виходу зі складних ситуацій, що блокують задоволення актуальних потреб, несформованістю засобів психологічного захисту (невміння знімати напругу) та наявністю психотравмуючих ситуацій[ 28,32] .

Існує поширена думка про те, що основне завдання юності – це професійне навчання, створення бази для кар'єри, а дружба і кохання – це те, що скоріше заважає досягненню головної мети. Та деякі психологи,зокрема, Е.Еріксон вважав, що основна психосоціальна криза юнацтва полягає у конфлікті між прагненням до близькості та ізоляцією. Позитивне вирішення цього конфлікту приводить до розвитку у людини здібності формувати близькі і тривалі стосунки в дружбі, коханні, співпраці, незважаючі на труднощі розбіжного існування. Позитивному вирішенню психосоціальної кризи юності сприяє така соціальна ситуація, яка характеризується партнерством, кооперацією, взаємоповагою, довірою[52,26].

Отже, вікова криза – це цілісна зміна особистості, що регулярно виникає при зміні стабільних періодів. Виокремлюють нормативні (закономірні, обов’язкові) та ненормативні (випадкові, біографічні) кризи. Перші виникають внаслідок психічного розвитку людини, другі – внаслідок життєвих подій. Вікові кризи мають обов’язковий і незворотний характер, їх виникнення є нормальною ознакою психічного розвитку. Юнацька криза – пошук смисложиттєвого самовизначення, яке суб’єкт, що дорослішає, здійснює вперше в житті.

1.4.Ціннісні орієнтації як складова спрямованості особистості

Вирішення питання про те, як суспільні цінності перетворюються в особисті є актуальним на сучасному етапі розвитку суспільних відносин. Проблема закріплення загальнолюдських цінностей в індивідуальній свідомості відноситься до числа фундаментальних проблем людської екзистенції. Адже соціальні зміни в суспільстві істотно впливають на зміни в системі цінностей особистості. Цінності слід розглядати як узагальнені цілі і засоби їх досягнення, які забезпечують інтеграцію суспільства і водночас допомагають індивіду або групі зробити вибір своєї поведінки в