Розвинена форма батьківства характеризується відносною стійкістю і стабільністю і реалізується в узгодженості уявлень подружжя про батьківство.

Врозвиненій формі, батьківство включає:

ціннісні орієнтації подружжя (сімейні цінності);

батьківські установки і очікування;

батьківське відношення;

батьківські відчуття;

батьківські позиції;

батьківську відповідальність;

стиль сімейного виховання[ 39,78].

Когнітивна складова ціннісних орієнтації подружжя характеризується тим, що інформація в ній знаходиться на рівні переконань. Це раніше всього переконання в пріоритетності яких-небудь цілей, типів і форм поведінки, а також переконання в пріоритетності яких-небудь об'єктів в деякій ієрархії.

Емоційна складова характеризується однонаправленістю емоцій по відношенню до тієї або іншої ціннісної орієнтації. Емоційний аспект реалізується в емоційному забарвленні і оцінному відношенні до спостережуваного. Саме емоційний аспект, що визначає переживання і відчуття людини, показує значущість тієї або іншої цінності, є своєрідним маркером визначення пріоритетів.

Поведінкова складова може бути як раціональною, так і ірраціональною; головне в ній — спрямованість: на реалізацію ціннісної орієнтації, досягнення значущої мети, захист тієї або іншої суб'єктивної цінності і т.д.

Основна особливість сімейних цінностей, їх істотна відмінність від інших компонентів батьківства полягає в тому, що всі три складові є сплавом емоцій, відчуттів, переконань і поведінкових проявів, тобто зв’язок складових один з одним дуже міцний і дія на одну з них відразу відбивається на інших.

Батьківські установки і очікування є одними із складових феномена батьківства. Батьківські установки і очікування включають три рівні презентації:

“ми — батьки” (репродуктивні установки подружжя в аспекті їх відносин);

“ми — батьки нашої дитини” (установки в батьківських відносинах);

“це — наша дитина” (установки і очікування відносно дитини/дітей).

Перший рівень установок характеризується перш за все наявністю репродуктивної установки і її особливостями. У основі виникнення репродуктивної установки “лежить потреба в дітях як особливий психологічний стан індивіда”[ 41,270]. Це загальноприйнята думка, проте серед учених немає єдиної точки зору ні на характер цієї потреби, ні на її місце серед інших. Більшість дослідників критично відноситися до всякого роду положень про існування біологічних “інстинктів продовження роду ”, “інстинкту материнства”, що постулював природну потребу становлення самосвідомості, виділення себе з навколишнього середовища, диференціації свого відношення до світу, оволодіння технікою контрацепції потреба в дітях все більшою мірою відмежовувалася від статевої потреби, поступово перетворюючись на надбіологічну потребу. Ніяких біологічних законів, що примушують мати дітей, і тим більше, як справедливо підкреслює В. А. Борисов, декількох дітей, не існує. Ці закони слід шукати у сфері соціального. Потреба в дітях не є біологічно зумовленою, природною. А. І. Антонов вважає, що у людини немає інстинкту розмноження або будь-якого іншого інстинкту, безпосередньо спонукаючого до народження дітей. Це доводиться фактом свідомого втручання людини в репродуктивний цикл, що виключає автоматизм появи дітей.

Потреба в дітях — це “стійке соціально-психологічне утворення особистості, обумовлене, по-перше, прагненням мати типове для даного суспільства число дітей в сім’ї; по-друге, любов’ю до дітей, тобто глибоко засвоєними установками по відношенню до дітей взагалі. Репродуктивна установка є перш за все нормами щодо числа дітей в сім’ї ”.

В. В. Бойко розглядає три складові репродуктивної установки:

поведінковий елемент установки, виражений реальною репродуктивною поведінкою і планованою репродуктивною поведінкою;

емоційно-оціночний елемент, що є сукупністю поглядів, думок, позицій людини відносно чисельності власної сім’ї;

когнітивний елемент установки, що відноситься до тих сторін думок і поведінки, які обумовлені наявністю певних знань про об’єкт, по відношенню до яких виявляється установка[ 36,24 ].

На формування потреби в дітях і, відповідно, на формування репродуктивної установки робить вплив цілий ряд умов: спосіб життя сім'ї, поширені в суспільстві і особливо серед найближчого оточення типові норми, що стосуються кількості дітей; спосіб життя батьківської сім’ї і кількість дітей в ній; установки кожного з подружжя на кількість і стать дітей, на дітей як помічників і опору в старості, на продовження свого роду, сім’ї, прізвища, на самореалізацію в дітях і т.д. (Л. І. Савінов).

Другий рівень презентації батьківських установок і очікувань “ми — батьки нашої дитини” реалізується в стилі виховання. Сюди входять установки подружжя, обумовлені їх виховними перевагами, поглядами на батьківську роль, перевагами тієї або іншої системи покарань і заохочень, гнучкістю в спілкуванні (зміна позиції що веде і веденого), поглядами на ініціативність дитини і т.п.

І, нарешті, третій рівень представленності батьківських установок і очікувань — “це - наша дитина” стосується безпосередньо образу самої дитини, створеної батьками, і тісно пов’язаний із задоволеністю батьківською роллю. Саме на цьому рівні відбувається постійне зіставлення (усвідомлене або неусвідомлене) ідеального образу дитини з об’єктивною реальністю. Результат такого зіставлення виражається в батьківському відношенні, впливає на нього.

Отож, батьківські установки і очікування, як і всі соціальні установки, є установками на цілі і засоби діяльності у сфері батьківства і, відповідно, включають три аспекти: когнітивний, емоційний і поведінковий. Когнітивний аспект стосується знань і уявлень про репродуктивну норму суспільства, про розподіл батьківських ролей, а також включає реальний і ідеальний образ дитини. Емоційний аспект є сукупність поглядів, думок, оцінок, а також домінуючий емоційний фон в реалізації батьківських установок і очікувань. І, нарешті, поведінковий аспект батьківських установок і очікувань реалізується в репродуктивній поведінці, у