Особистісно орієнтоване виховання спрямоване на реалізацію сутнісної природи суб'єкта, якій відповідають цінності служіння, коли основним життєвим ставленням виявляється любов до інших людей. Це дає людині мож-ливість виходити за межі своїх актуальних, наявних мож-ливостей.

Спрямованість виховного процесу на цінність служіння заперечує цілковиту орієнтацію на цінність соціальних досягнень і володіння. За життєвої цінності соціальних досягнень як визначальної основним ставлен-ням до життя стає суперництво, що створює тривожні на-строї, невпевненість у собі й виступає перепоною для успішного особистісного розвитку. За цінності володіння інша людина є лише об'єктом, засобом для досягнення власних цілей, моральних заборон тут немає.

Таким чином, за цінності служіння про людину мож-на говорити як про вільну особистість, яка свідомо оби-рає свій життєвий шлях. Життя в такому разі виявляється творчістю, оскільки лише через ідеальну представленість в інших людях та інших людей у собі й можливий розви-ток власної особистості. Отже, альтернативою директив-ному підходові до виховання має виступити особистісно орієнтоване виховання, яке забезпечує дитині право на свободу вибору ціннісної позиції, на цінність людського духу й цінність життя взагалі, на можливість його дійово-го здійснення за наявності в неї установки на подолання дисгармонії в досвіді, поведінці, спілкуванні, діяльності. Особистісно орієнтоване виховання — це утвердження людини як найвищої цінності, навколо якої ґрунтуються всі інші суспільні пріоритети. Згідно з ним добро стає сутнісним визначенням людини; істина — лише засобом для розвитку її духовності.

Виховні ситуації, які створюються у межах особистісно орієнтованого виховання, мають забезпечити розвиток такого рівня свідомості, який би спонукав ди-тину до самопізнання й самоактивності з тим, щоб вона могла стати творцем власного духовно багатого життя. А це означає, що треба культивувати такі ситуації, у яких стосунки з дітьми будуються на врахуванні їхньої гідності і права бути особистістю; перше безперечне право дити-ни — висловлювати свої думки, впливати на наші суд-ження про неї. На жаль, сучасна виховна практика часто-густо демонструє наміри гальмування, а то й знищен-ня всього того, що є волею і свободою вихованця, стійкістю його духу, силою його вимог і задумів. У дітей виникають сумніви в нашій щирості, підозри, з якими вони намагаються боротися. Інколи вони роблять це відкрито, і тоді їхні дії вважають асоціальними. Але най-частіше, як це буває за спротиву будь-якій владі, опір ве-деться приховано, і його результати позначаються дале-ко не відразу. У моральному сенсі така поведінка ще більш небезпечна, ніж відкрита неслухняність, оскільки дитина стає брехливою і лукавою. Ці якості інколи зали-шаються у неї на все життя.

Йдеться, таким чином, про необхідність моделювання ситуацій вільної, творчої співпраці. Вони є альтернати-вою педагогіці заходів. Суттєвою психологічною особ-ливістю таких ситуацій є те, що вони заперечують де-термінуючий "вплив на" особистість, який здійснюється реактивними, адаптивними виховними механізмами.

Натомість утверджуються й використовуються психо-логічні механізми виховання, розраховані на максималь-не залучення всіх компонентів структури особистості (свідомості, емоцій, волі) в соціальні й міжособистісні взаємодії. Вихованець сповна активізує вищий рівень своєї самосвідомості для самостійного пошуку й ре-алізації якісно нових, конструктивних способів про-соціальної поведінки. Тому одна з основних функцій пе-дагога полягає в тому, щоб розвинути у вихованця здібність якнайточніше розуміти свою внутрішню та зовнішню ситуацію з метою вибору гуманної поведінко-вої тактики. За постійного прояву цієї здібності вихова-нець цілковито залучається до процесу становлення і формування самого себе, тобто набуття власної відповідальної свободи, і саме в такий спосіб він відкри-ває, що є глибоко і по-справжньому соціальним. Він жи-ве повною мірою в даний момент і морально самовиховується тому, що саме таким є найкращий життєвий стиль для будь-якого вікового етапу.

За таких умов дитинство, отроцтво, юність набувають абсолютної цінності, а отже, дієво утверджується цінність сьогоднішнього життя підростаючої особистості. Воно вимірюється ступенем оволодіння підростаючою осо-бистістю культурними здобутками людства і ступенем особистісної віддачі у своїй життєдіяльності. Створюють-ся соціально-психологічні засади інтенсивного осо-бистісного затребування дитини в даний час, а не в більш-менш віддаленому майбутньому.

Особистісно орієнтоване виховання надає можливість вихованцеві краще функціонувати як особистості. Це є наслідком того, що і вихователь, і вихованець працюють у єдиному емоційно-чуттєвому діапазоні, який запобігає психічному напруженню як результату переживання не-безпеки від некоректного вторгнення дорослого в дитячий світ. Дитина щоразу відчуває, що зустріч з вихователем відкриває для неї нові можливості як щодо емоційних вражень, так і щодо спілкування та вільної поведінки.

За особистісно орієнтованого виховання дитині му-сить забезпечуватись можливість самостійно приймати рішення і поводитися згідно з ними. Ця вимога випливає з психологічної закономірності, згідно з якою діти, які привчені лише спостерігати і слухати, стають соціальне пасивними, безпорадними перед труднощами.

Тож розширення свідомості вихованця вважається до-сить дійовим виховним чинником. Воно практично про-являється в психічному зростанні, пробудженні і прояві (за доцільного керівництва) прихованих можливостей суб'єкта. Ці можливості не є безмежними; вони характе-ризуються вибірковістю, поступовістю в поведінковій ре-алізації. Тому вихователь не повинен змушувати вихо-ванців проти їх волі здійснювати вчинки, які даються їм з великими труднощами. Але й пасивно погоджуватися з такою їхньою позицією було б неправильно. Тут не-обхідні такі виховні впливи, які б спричинювали у дити-ни внутрішню боротьбу доти, доки вона сама не прийме позитивного морального рішення. Момент самостійності поступово викликає у вихованця розуміння того, що його добродійні вчинки зумовлені багатством власних почуттів. І це приносить задоволення як певну