З розуміння свободи в широкому плані як синоніма творчої самореалізації сутнісних сил і здібностей людини випливає, що метою навчання в наш час стає не проста передача інформації майбутньому фахівцю, а формування практично діючої особистості з творчим інтелектом і гнучким мисленням. Де цього немає, а є стереотипне мислення, здатне лише до копіювання і наслідування інших думок, ідей, смаків, оцінок, моди - там немає вільної особистості.

З розуміння того, що свобода тільки там, де є можливість вибору поводження, оцінок, ідей і т.д. стає ясно, що виховання соціальної активності - це не кураторство й адміністрування, не тверда регламентація образа і стилю життя. коли за людину усе вирішено і йому залишається тільки виконувати директиви, накази і встановлення. При такім положенні справ вихованець перетворюється в безвладну, невільну і пасивну істоту, глухе до самих притягальних і гарних ідей і закликів, в об'єкт чужої волі.

Якщо зрозуміти, що аспектом свободи є демократія, то вільна реалізація соціальної активності можлива лише у відносинах рівних. А таке відношення виключає голе командування, придушення незгодних і думаючих по-іншому. Свобода без рівності, без можливості кожного привселюдно висловити свої думки і відстоювати свої погляди - порожній звук. У вихованні немає іншого шляху як насмілитися сказати правду і уміти вислухати правду, з повагою поставитися до думки вихованців. Особистість може бути сформована тільки вільною особистістю.

І, нарешті, якщо зрозуміти, що без необхідності, у відриві від її, не може бути волі, то виховання обов'язкове припускає формування визначених імперативів. Свобод без боргу перетворюється в самозаперечення. Як справедливо зауважував Гегель: "Таким чином, вище розуміння складається в тім, що дух вільний у своїй необхідності і лише в ній знаходить свою свободу, так само як і, навпаки, його необхідність ґрунтується лише на його свободі(Гегель Г. Соч. у 14 томах. Т. 9, кн. 1. З 32) [7, 178-180].

Висновки:

На всіх етапах свого історичного буття людина завжди прагнула осмислити, зрозуміти, осягнути як саму себе, так і світ навколо себе, себе у світі і світ у собі. Такий вже спосіб людського буття. Людство здавна цікавили і цікавлять природа й сутність людських взаємовідносин, норм, правил, які визначають їхній характер та властивості. У колі людського осмислення завжди були й є поняття "рівність", "свобода", "справедливість", "закон". Свобода є доволі складним явищем як для розуміння, так і особливо для практичного втілення у формах, нормах, інститутах, відносинах суспільного життя. У своєму прагненні від несвободи до свободи чи до вищого рівня свободи люди не мають ні вродженого досвіду свободи, ані чіткого розуміння якісності такого жаданого почуття (свободи).

Свобода є невід'ємною складовою гармонійного розвитку людини, її становлення як особистості, формування характеру, принципів, переконань, світогляду. Проте свобода не означає, що індивід може робити все, що захоче, вона також означає, що індивід повинен відповідати за наслідки своїх дій, заслуговуючи на похвалу чи покарання. Свобода і відповідальність нерозривні.

Сьогодні поняття "свободи людини" є питанням дискусії політичного та духовного життя будь-якого цивілізованого і демократичного суспільства. Лише наявність ініціативної, самостійної, з почуттям власної гідності людини, що понад усе цінує свободу, є необхідною умовою для побудови громадянського суспільства. Тільки з вільних громадян можуть сформуватися різні соціальні структури чи інститути, на підставі яких будується відкрита вільна держава.

Перед навчально-виховним процесом стоїть завдання виховання і розвитку індивіда з метою формування особистості, яка характеризується своєю неповторністю, має певний чіткий набір цінностей. Від педагога вимагається забезпечити свободу дитині, умови для дитячого саморозвитку. Тобто розвиток особистості має бути вільним, без насильства і примусу. Вихователь має зробити учня своїм помічником, соратником, коли він активно допомагає у створенні самого себе. В наш час метою навчання є формування практично діючої особистості з творчим інтелектом і гнучким мисленням.

Отже, щоб стати високоінтелектуальною, розкутою, вільною та розвинутою особистістю людина повинна мати свободу вибору, умови для саморозвитку, можливість самостійно приймати рішення, бути рівним у своїх правах з іншими членами суспільства.