Реферат

Соціум та особистість

ЗМІСТ

ВСТУП | 4

Розділ 1 | Соціальні та біологічні умови розвитку особистості | 5

Розділ 2 | Взаємозв’язок соціального та індивідуального в особистості | 8

Розділ 3 | Розвиток та встановлення особистості в координатах соціуму | 13

Висновки | 18

Список використаної літератури | 19

Вступ

Виняткова багатоаспектність індивідуально-особистісного і соціально-взаємодійного перебування людини у світі постійно висувають перед соціально-психологічною наукою проблему адекватного поєднання в межах якомога несуперечливої теоретичної моделі цілої низки чинників, що сукупно визначають спосіб входження особи в соціум.

І хоча в основі заходження індивіда в інтерсуб’єктивну взаємодію лежать первинні біологічні потреби, власне соціум з його різноманітними, сформованими на протязі століть законами та правилами, вимогами та умовностями, цінностями, традиціями та пріоритетами, що несуть в собі багатовікову історію та безцінний досвід нації; з усім багатством та багатогранністю стосунків та взаємозв’язків, що в ньому склались та безупинно розвиваються дозволяє людині еволюціонувати в процесі свого онтогенезу від просто біологічної істоти до високо розвинутої свідомої реалізованої Особистості. І найважливішим при цьому є не розгубити себе, не розчинитись у соціальному просторі, а увібрати в себе все найкраще та хвилююче що привнесли в нього попередні покоління, чим багатий він сьогодні.

Подолання відчуження людини від її справжньої сутності, формування духовно розвитої особистості в процесі історичного розвитку суспільства не відбувається автоматично. Воно вимагає зусиль із боку людей, і ці зусилля направляються як на створення матеріальних можливостей, об'єктивних соціальних умов, так і на реалізацію нових можливостей, що відкриваються на кожному історичному етапі, для духовно-морального вдосконалювання людини. У цьому двоєдиному процесі реалізується реальна можливість розвитку людини як особистості .

1. Соціальні та біологічні умови розвитку індивіда. Характеристика онтогенезу психічного розвитку особистості.

Психічний розвиток індивіда, формування особистості є біологічно і соціально зумовленим процесом. Людський індивід розвивається і як біологічна істота, як представник біологічного виду Homo sapiens, і як член людського суспільства. Історія попереднього розвитку людини, тобто її філогенез, впливає на індивідуальний розвиток (онтогенез) двома шляхами – біологічним і соціальним. Онтогенез людського організму визначається біологічною спадковістю, онтогенез особистості – соціальною спадковістю. Ці дві детермінанти тісно пов’зані у процесі розвитку людини. Біологічна спадковість має своїм джерелом генетичний апарат людини, що сформувався в процесі біологічної еволюції і визначає розвиток її організму. Соціальна спадковість представлена сукупністю культурних досягнень людства, накопичених у процесі його історичного та суспільного розвитку.

Наявність цих двох детермінант визначила і два протилежних погляди на чинники походження особистості. Представники першого погляду вважали, що онтогенез психіки людини де термінується лише біологічним фактором, біологічною спадковістю. Згідно з іншою думкою, психічний розвиток індивіда визначається не природою, а соціальними умовами його життя.

З точки зору сучасної науки в онтогенезі психіки людини існує єдність біологічних і соціальних умов. Останнє слово у розвитку особистості належить соціальним умовам, але цей розвиток неможливий без біологічних передумов.

Людські задатки – це природні потенції виникнення, розвитку і функціонування психічних властивостей особистості. Проте, вони реалізуються в психічних властивостях тільки в суспільних умовах життя. Надбання суспільства не фіксуються і не передаються в генах. Вони засвоюються через спілкування, виховання, навчання, трудову діяльність. Тільки шляхом соціалізації індивіда здійснюється його розвиток як особистості.

Суспільні, соціальні умови впливають на психічний розвиток індивіда завдяки історично виробленим засобам, притаманним лише людству. Соціальне середовище, в яке потрапляє і в якому розвивається дитина, - це і об’єкти та явища природи, і створене людством штучне предметне середовище, передусім, це люди, їх взаємини, створені ними речі, мовні засоби, духовні цінності, загалом культура людської цивілізації. За думкою В.І. Вернадського, - це ноосфера, що має планетарний характер.

Зумовлені історичним розвитком людської цивілізації матеріальні та духовні цінності передаються кожному новому поколінню не через хромосомний апарат, а завдяки спілкуванню дітей з дорослими, у процесі спеціально організованої пізнавальної та практичної діяльності. На психічний розвиток дитини безпосередньо впливають не всі соціальні умови, а лише ті з якими вона вступає в контакт.

Вплив суспільного середовища змінюється залежно від процесу дозрівання дитини, зростання її фізичних і розумових сил, становлення потреб і прагнень, здатності сприймати об’єкти та наслідувати їх, від виникнення нових видів діяльності. Життєві зв’язки дитини з навколишнім соціальним середовищем характеризується вибірковістю, а з віком розширюються і збагачуються. Спочатку головним соціальним середовищем для дитини є сім’я, батьки, родичі, які доглядають її. Пізніше поряд з дітьми з’являються інші люди – вихователі та вчителі освітніх установ, товариші, шкільні й позашкільні групи. Дитина поринає у суспільне оточення, з яким встановлюються як безпосередні, так і опосередковані контакти – через засоби масової інформації, участь у спільній діяльності тощо. Впливи соціального оточення опосередковуються рівнем власної активності людини у діяльності і поведінці, характером відносин з іншими людьми, рівнем культури, освіченості, індивідуальними рисами характеру тощо.

Процес становлення людської особистості здійснюється як «саморух», якому властива єдність зовнішніх та внутрішніх умов. Зовнішні умови визначаються природним і суспільним середовищем, необхідним для існування індивіда, його життєдіяльності, навчання, праці, розвитку. Зовнішні умови впливають на процес розвитку через внутрішні, що містяться в самому індивіді. Зовнішні і внутрішні умови розвитку є протилежностями, пов’язаними між собою. Зовнішнє, об’єктивне, соціальне засвоюється індивідом і стає внутрішнім, суб’єктивним, психічним, яке визначає його нові відношення до зовнішнього світу. Механізмом такого засвоєння є інтеріоризація, тобто перетворення, вростання зовнішніх практичних дій у