Внутрішні суперечності на кожному етапі онтогенезу особистості набувають свого змісту, своїх форм виявлення і способів подолання. Внутрішні суперечності можуть не усвідомлюватися на початкових етапах розвитку особистості, але на подальших етапах часто стають об’єктом самосвідомості, переживаються особистістю як невдоволення собою, як свідоме, активне прагнення до самовдосконалення.

Розвиток людської особистості – це безперервний процес, що виявляється у кількісних і якісних змінах людської істоти, які відбуваються протягом усіх етапів онтогенезу. Психіка дитини формується з віком та ускладнюється як структурно-організована динамічна система. Виникають нові психічні якості, нові складні психічні структури внаслідок диференціації наявних, виділення окремих функцій та нової їх інтеграції тощо. Процес психічного розвитку йде не від елементів до цілого, а від структурно вищого до вищого. Онтогенез психіки як незворотна послідовність ускладнюваних структур, у якій генетично пізніші структури виникають з більш ранніх і включають їх у себе у зміненому вигляді.

Упродовж психічного розвитку і становлення різних видів діяльності складаються психічні властивості індивіда, що являють собою потенційну форму існування процесів і дій, які зберігаються й тоді, коли актуально не функціонують. Це розумові, емоційні, вольові, моральні і трудові якості індивіда, характерні риси його свідомості і самосвідомості.

Створюється система психічних властивостей підростаючого людського індивіда – особистість. Особистість здатна усвідомлювати навколишнє буття, виділяти себе із середовища, виходити за межі минулого і теперішнього, прогнозувати своє майбутнє, передбачати не тільки близькі, але й більш віддалені результати своїх дій, усвідомлювати норми суспільної поведінки і керуватись ними.

З розвитком особистості виявляються типологічні й індивідуальні відмінності. Вони полягають у функціональних особливостях нервової системи, темпераменті, у потребах, інтересах тощо. При цьому складається неповторна специфічність особистості, формується особистісна зрілість.

2. Періодизація психічного розвитку та етапи життєвого шляху особистості.

Психічний розвиток особистості проходить низку періодів. Кожен період являє собою певний ступінь розвитку особистості, частину її життєвого шляху. У межах кожного періоду виділяються стадії, а в межах кожної стадії – фази. Тому, можна сказати, що онтогенез особистості має періодичний, стадіальний, фазовий характер.

В психології дотепер немає загальноприйнятої системи періодизації, проте в літературі найчастіше зустрічається наступна схема періодизації розвитку особистості впродовж усього її життя:

1. Фаза новонародженості як початкова ланка періоду раннього дитинства. В цей період створюються передумови становлення особистості. Ця фаза триває, за різними даними, від одного до двох місяців. Критерієм її завершення вважається утворення зв’язку «дитина-дорослий», коли з’являється позитивна емоційна реакція дитини на дорослу людину, починається становлення суто соціальної потреби – потреби у спілкуванні. В цей період виникають умовні рефлекси на окремі подразники, слухова та зорова зосередженість. А головне – формується диференційне ставлення до фізичних предметів і до людини. Суперечливість між початковими соціальними і фізичними стосунками в цей період є рушійною силою психічного розвитку дитини.

2. Стадія немовляти. На цьому етапі формування особистості провідною є потреба у спілкуванні, а провідною діяльністю – спілкування, суттю якого є обмін емоціями між дитиною та дорослим. На його основі у немовляти формується певне психічне новоутворення, що є передумовою розвитку особистості, свідомості. Це цілісне утворення опосередковує його поведінку у відповідь на дію зовнішнього середовища, централізує психічне життя і суб’єктивно переживається як емоційне самовідчуття.

3. Перехід до раннього дитинства відбувається наприкінці першого року життя дитини. В зовнішньому плані він виявляється як різке зростання незалежності дитини від дорослого. Соціальна ситуація розвитку дитини в цей час змінюється. Центральна лінія психічного розвитку дитини в цей час визначається предметною маніпулятивною діяльністю, у річищі якої інтенсивно формуються інші види діяльності – пізнання, спілкування, перші форми праці. Період раннього дитинства триває до трьох років. На цей період припадає усвідомлення дитиною себе як окремої людини, зароджується самосвідомість, з’являється «Я».

4. Дошкільне дитинство. Основна потреба цього періоду – брати участь у житті і діяльності дорослих. В цей час дитина реалізовує новий тип діяльності – гру, яка є специфічною формою творчої діяльності. Більшість психологів вважає, що в дошкільному дитинстві вперше народжується особистість. Це пов’язано з формуванням такого важливого психічного новоутворення, як механізм підрядності мотивів. З цього часу починається складний процес утворення мотиваційної сфери дитини, її опосередковування свідомістю, який з відповідними змінами триває протягом всього життя.

5. Молодше шкільне дитинство. Головною потребою цього періоду є набуття певного суспільного становища, реалізація суспільно-значущої діяльності, якою є систематична навчальна діяльність.

6. Підлітковий вік. У цей період завершується дитинство, починається перехід до дорослого життя. Відбувається якісна перебудова особистості, змінюються стосунки з дорослими, засвоюються нові суспільні норми поведінки. Для перехідного періоду характерна невідповідність між новими потребами «напівдитини-напівдорослої людини» і застарілим ставленням до неї оточуючих. Виникає криза, що виявляється у різкому протиставленні себе дорослим, внутрішній дисгармонії, потягу до самостійності. Провідною потребою стає вибіркове спілкування з однолітками.

Інтенсивно формується власна особистість. Підліток стає суб’єктом саморозвитку, здійснює цілеспрямований процес самовдосконалення на основі обраного ідеалу, який може бути завищеним і нереалістичним, але він надає саморозвитку, самоорганізації особистості значного поштовху в «саморусі». Зміни є настільки помітними і значущими, що свідчать про «друге народження особистості», відбувається перетворення підлітка на зрілу особистість.

7. Старший підлітковий вік (15-17 років). Соціальна ситуація психічного розвитку старшого підлітка визначається його потребою зайняти своє місце у дорослому світі, обрати напрям професійного становлення, підготуватися до професійної